ПОПРОЩАЛИСЬ ЗІ ШКОЛОЮ

УРОЧИСТЕ ВРУЧЕННЯ СВІДОЦТВ ПРО БАЗОВУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ

15 червня 2023 року у актовому залі КЗ "Дивізійський ліцей" відбулось урочисте вручення свідоцтв про базову середню освіту 17 учням 9 класу.

 

Захід пройшов у теплій, дружній атмосфері, а учні - випускники привітали своїх вчителів з великою вдячністю та мали нагоду показати казку-експромт, розповісти шкільні новини, потанцювати та поспівати.

 

 

 

 

 

 

БЛАГОДІЙНИЙ ЯРМАРОК

31 травня після свята Останнього дзвоника на подвір’ї КЗ «Дивізійський ліцей» відбувся Благодійний ярмарок.

 

31 травня після свята Останнього дзвоника на подвір’ї КЗ «Дивізійський ліцей» відбувся Благодійний ярмарок, метою якого було зібрати кошти на лікування нашого земляка Андрія Капацини, воїна з с. Тузли, який боронив нашу Батьківщину в найгарячішій точці фронту – на Бахмутському напрямку. Під час артобстрілу 20-річний військовий отримав важкі поранення обох кінцівок і зараз потребує довготривалого лікування та реабілітації, аби знову встати на ноги. Про цю адресну допомогу було оголошено заздалегідь. Співчуваючи тузлівському юнаку, педагогічний колектив, учні, та батьки відгукнлись на прохання адміністрації Дивізійського навчального закладу допомогти у проведенні благодійної акції.

На ярмарку були присутні всі учасники та гості свята Останнього дзвоника. Від великого зібрання людей, здавалось, що наше подвір’я зменшилось у розмірах. Товарів для продажу було достатньо: голубці, торти, налисники, солодкі трубочки, рогалики, печиво, яйця, фрукти, цукерки, бутерброди, пиріжки, і, навіть, пір’я павлинів і кроленята.

Всі продавці реалізували свої товари і в кінці ярмарку виручені гроші були зібрані у скрині. Загальна сума виручки становила  15 300 грн.

Кошти будуть передані батькам Андрія Капацини для лікування сина.

Адміністрація школи висловлює щирі подяку дружньому колективу закладу освіти за організацію та проведення цього благодійного заходу; батькам, учням, вчителям за вкладені душу і старанність у приготуванні різноманітної випічки, виготовленні сувенірів та всякого різноманіття, та за кожну гривню, яку вклали у важливу справу. Особлива подяка батькам с. Безім’янка, які прийняли дуже активну участь у заході та привели багато випічки на продаж.

Бажємо всім миру і добра, довгоочікуваної Перемоги !

 

 

 

 

 

ПРОЛУНАВ ОСТАННІЙ ДЗВОНИК

Останній дзвоник – це символ закінчення навчання, це веселе і сумне свято одночасно.

 

Начебто зовсім недавно діти боязко і невпевнено увійшли в 1-й клас і все було попереду: перша вчителька, перший дзвінок, перше прочитане слово, перші радощі й прикрощі. А тепер дзвенить Останній дзвінок і йдуть у минуле довгоочікувані дзвінки на перерви, щоденники успішності, дистанційні уроки і т.д. Як стрічка кіно, закінчилися безтурботні шкільні роки, що подарували багато гарного, які зробили дітей розумнішими.

Але цьогорічний Останній дзвінок для учнів України, як і в минулому році особливий. Він проходив в умовах війни. Тому на початку святкової лінійки хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих у війні з російськими агресорами. Четверо випускників Дивізійської школи загинули на полях битви, захищаючи рідну землю від непрошених загарбників. Це Волков Андрій, Коршиков Олег, Зельков Олександр, Москаленко Павло.

З вітальним словом до випускників звернулася директор школи Колесник Лілія Федорівна. Також разом із заступником з НВР Сергієнко Віктором Сергійовичем вони нагородили учнів 3-10 класів Похвальними листами «За високі досягнення у навчанні». А саме:

учнів 3 класу: Шевченко Вікторію, Волкова Вадима, Єфіменко Олесю, Чабана Тимофія;

учнів 4 класу: Модвал Уляну, Кожушко Софію, Дроботенко Марію, Дунську Дар’ю, Чабан Лію;

ученицю 6 класу Модвал Олександру;

ученицю 7 класу Дорошенко Олександру,

ученицю 10 класу Бакуменко Марію.

Керівник відділу ОКСМС Дроботенко Ольга Миколаївна також привітала всіх учнів із закінченням навчального року, а випускників - із завершенням навчання в школі. Приємним подарунком стали презентовані сертифікати на грошові премії, які отримали обдаровані учні за перемоги в обласних та Всеукраїнських етапах конкурсів і конференцій за підсумками 2021-2023 років. А саме:

- премії в розмірі 500 грн. отримали Бистрика Аріна, Федоров Валерій, учні 9 класу, Харитонова Ангеліна,учениця 8 класу і Волков Вадим, учень 3 класу.

- премії в розмірі 1000 грн. отримали Бакуменко Марія, Колесник Анастасія,учениці 10 класу та Дорошенко Олександра, учениця 7 класу.

Учні 3-4 класів підготували гарні творчі номери - пісню і танці під керівництвом Шульги Світлани Петрівни та Бойко Людмили Григорівни. Випускники початкової школи під керівництвом Рекс Галини Іванівни дали обіцянку старанно вчитися у 5 класі. Першокласники привітали випускників 11 класу. В свою чергу 11-класники сказали своє останнє слово та подякували школі, висловили думку, що вчителі – найкращі люди на землі. Школярі 1-11 класів подарували квіти своїм педагогам, дякуючи їм за доброту, науку і турботу за 2022-2023 навчальний рік.

Пролунав останній шкільний дзвоник, який в цьому році давали випускник 11 класу Ліщук Олександр і учениця 1 класу Попова Надія. Хвилюючим моментом став символічний випуск голубів у вільний політ учнями 7 класу. Для випускників – це початок дороги у нове, доросле життя, в якому щодня доведеться робити самостійний вибір та відповідати за свої вчинки. Україні сьогодні, як ніколи, потрібні роботящі руки, розумні голови, дбайливі господарі, люди нової генерації та високодуховні громадяни.

Дорогі діти, вчителі, шановні батьки ! Рік був незвичним. Багато чому ми навчилися, змогли подолати перешкоди, пов’язані з війною, освоєння дистанційного та змішаного навчання. Ми з Вами впоралися з усіма труднощами! Попереду довгоочікувані літні канікули! Бажаємо Всім чудових мирних днів, сонячної погоди, благополуччя, міцного здоров’я, щастя, миру і добра у кожному домі 

 

 

 

 

 

 

   26 травня 2023 року пролунали позивні свята  "Прощавай, початкова школо" в 4 класі КЗ "Дивізійській ліцей".  Творча команда вчителів у складі класного керівника Рекс Галини Іванівни, асистента вчителя Дроботенко Світлани Петрівни, вчителя музики Шульги Світлани Петрівни, педагога-організатора Ситник Олени Іллівни, хореографа Бойко Людмили Георгіївни  якісно підготувала своїх  вихованців до чудового "Кольрового  випускного". 

  Діти  висловили велику подяку батькам і вчителям за те, що вони виховали  в них  сумлінність, старанність, дисциплінованість, працелюбність, наполегливість, змогли прищепити їм високе почуття відповідальності., а також чуйність,поважне ставлення до людей, готовність прийти на допомогу.  Четверокласники співали пісні, декалмували вірші, танцювали, але найкращим  був вальс.  

   В кінці  свята дітям  побажали  щасливої  дороги і  безхмарного  життя, долі чесної  і справедливої на своїй квітучій землі, поміж своїх людей.

Ви летіть ,летіть собі ,летіть.

Від болю і розлуки не впадіть.

Летіть ,та білих крилець не ламайте,

А падаючи знову підіймайтесь.

Тернами встелені шляхи-дороги

Й стрімкі річечки ,й круті пороги

Нехай у вашій долі обминуться,

Ви ж бійтеся з любов»ю розминуться.

Зустрічному дозвольте обігріться,

На біль свій,втому-усміхніться.

Хороших друзів вибирайте,

Своїх батьків ніколи не цурайтесь.

З любові й болю зіткане життя,

Цьому ,що є-не буде вороття.

А ви летіть...додому повертайтесь,

Та на минуле часом оглядайтесь.

  Відео "ВАЛЬС"

  Відеокліп "Першій улюбленій вчительці"

  Відеокліп "Дякуємо  рідним вчителям"

23 травня 2023 року в 1 класі КЗ "Дивізійський ліцей" відбулось свято "Прощавай, Букварику!"

Першокласники прощаються зі своїм першим і головним підручником – Буквариком. Не таємниця, що найбільше найрізноманітнішої, найновішої, найцікавішої і найпотрібнішої інформації ми отримуємо саме в перший рік свого навчання у школі.

Щиро дякуємо за допомогу в організації свята П'яті Катерині Миколаївні, Шульзі Світлані Петрівні, Ситник Олені Іллівні, Кириченко Світлані Валеріївні.

 

Класний керівник 1 класу Волкова Наталія Петрівна 

 

 

Весна -традиційний час проведення профорієнтаційних бесід з випускниками школи.

10 березня у КЗ "Дивізійський ліцей" учні 9 та 11 класів зустрілись з викладачами Білгород-Дністровського коледжу природокористування, будівництва та комп'ютерних технологій. Викладачі цікаво і доступно ознайомили дітей з факультетами закладу, можливостями отримання сучасних професій та особливостями студентського життя закладу.У ході зустрічі учні отримали не тільки корисні знання, а й задоволення від спілкування з викладачами.

 

Ось і настав кінець першого навчального семестру, кінець 2022 року. А попереду святкові дні: Новий рік, Різдво Христове…

Традиційно 21 вересня в Україні та в усьому світі відзначають Міжнародний день миру.

Мир на землі — це затишок і тиша,

Це сміх дитячий і душі політ,

Коли поет чарівні вірші пише

Про незвичайний, дивовижний світ.

Мир на землі — це росяні світанки,

Краса і творчість, пісня у гаях.

Мир на землі — це вечори і ранки

Із радістю і щастям у серцях.

Мир на землі — це дім і мама, й тато,

Й любові стільки — просто через край!

Це та земля, де щастя є багато

І в кожній хаті — хліба коровай.

Це та земля, де сміх і пісня лине,

А діти йдуть до школи знов і знов.

Й ніколи у боях ніхто не гине,

Бо там господар — щастя і любов.

Надія Красоткіна

 

ДАЙ БОЖЕ МИРУ УКРАЇНІ

“Ранo-вранцi на світанку босими ногами

Йшлa дo Богa Українa тиxo з молитвами.

Одягнувши вишиванку, розпустилa коси

Щоб просити Богa сили i кращої долi.

Вітер коси розплітає – суне чорна хмapa.

Впала вона на колінa i Йогo питалa:

-Зa щo менi така кapa? Чим я завинила?

Що знов круки чорні крячуть і ростуть могили?

Дзвони дзвонять вжe щоденнo …днями і ночами…

Сини мої полягли…вкритo вce хрестами…

-Чи я тобi не молилась? Чи дітей нe вчилa любить землю і Тебe?

Прошу дай нам сили!

-Скажи мені , Отче милий, скільки щe терпіти?

-Як синів уберегти? Скільки щe молитись?!

…І почувся з неба глас:

-Встань! Вжe скopo , милa!

Той хто хтів здолать тебe – сам ляже в могилу.

Потерпи ще трішки ти – Я загою рани.

Бо Я чув всі молитви – Мир скоро настанe!

Воля й доля в твоїм домі , повір скоро буде!

А ворогa не пробачать анi Я – нi люди!”

Соломія Українець

Традиційно 21 вересня в Україні та в усьому світі відзначають Міжнародний день миру.

Сьогодні мир в Україні це єдине бажання і усвідомлена мета кожного українця, адже вже багато

місяців триває наша боротьба за мирне існування, за право жити у власній державі.

Найбільше у світі щастя – це мир. Коли є мир на землі — люди захищені цим миром. Кожен українець

це знає точно!

В цей день учні КЗ " Дивізійський ліцей" провели в дистанційному форматі флешмоб " Діти України за мир".

 

У цей знаменний день бажаємо всім миру в усьому: миру в сім'ях, миру в серцях та миру нашій рідній Україні.

 

Відео флешмобу (Ситник Олена Іллівна, педагог - організатор)

 

 

1 вересня 2022 року - свято, День знань.

Але в зв'язку з військовим станом в Україні, традиційно велике свято на шкільному подвірі

в КЗ "Дивізійський ліцей" було проведено тільки  для учнів 1-го і 11-го класів.

Наші першокласники отримали привітанні та подарунки від 11- класників, батьків, вчителів

та Дивізійської сільської територіальної громади.

Шановні батьки, дорогі діти ! Зі святом Вас ! Нехай 2022/2023 навчальний рік принесе вам

мирне небо, щастя, радість, успіхи у навчанні !

Хай навчання в радість буде,

Хай наука не забуде

Поміститись в голові.

Щоб вдавалось все тобі!

В щасливу путь і в добрий час !

 

 

 

Українці відзначають Різдво-2022. Починаються різдвяні свята зі Святвечора 6 січні та закінчуються на Водохреще (19 січня).

У це світле свято бажаємо миру і добра, любові і щастя, благополуччя, успіху і міцного здоров'я. Нехай ангел-хранитель оберігає вас і ваших близьких від усіх бід, а в душі запанують віра, спокій і благодать.

Зі світлим святом Різдва!

Різдво спустилося на землю,

І світить зірочка ясна.

Зима малює білим пензлем,

А на столі горить свіча.

 

Сердечно Вас з Різдвом вітаю!

Хай щастям повниться душа,

Хай Бог завжди допомагає,

Дарує справжні чудеса!

 

Любові, віри та надії,

Смирення, миру і тепла.

Хай збудуться важливі мрії,

Здорова буде вся сім’я!

 

Хай на столі буде багато,

І коляда нехай звучить.

Нехай в серцях панує свято,

Бо народився Божий син!

 

/ Джерело: https://radiotrek.rv.ua/news/vitannya_262536.html /

ПІДСУМКИ 2021 РОКУ ВІД ДИРЕКТОРА ШКОЛИ КОЛЕСНИК Л.Ф.

 

До завершення 2021 року залишаються лічені години. Року з гірким присмаком, року, який кожному з нас завдав чимало випробувань і тривог, але й радості від розуміння того, що наші рідні чи друзі успішно побороли COVID. Який додав любові до рідних, навчив поважати тих, хто поруч, як ніколи берегти й цінувати здоров’я.

Але разом з тим ми зі смутком проводжаємо його чарівні миті, з легкістю відпускаємо всі труднощі й непорозуміння. Радіємо тому, що у нашої колеги народилася чарівна дівчинка, ще одна колега має одружитися, а хтось ще раз отримав приємний статус "бабуся" . І це дійсно щасливі та приємні миті.

Озираючись, згадуючи минулий рік, відзначимо, що 2021 рік був багатий на здобутки. Для школярів – це важливі перемоги у різних конкурсах, олімпіадах, інтелектуальних та творчих змаганнях.

У реформі НУШ на сьогодні задіяно 79 учнів. Не забуваємо ми ділитися нашими освітніми здобутками та ідеями з іншими школами, проводимо відкриті педагогічні ради, тренінги, семінари. Педагогічний колектив активно працює, експериментує, реалізовує, змінює.

Звичайно, не все завжди виходить, помиляємося, але ж не помиляється лише той, хто нічого не робить. Зі значними проблемами ми зіткнулися під час дистанційного навчання.

Вчитель «сам на сам» опинився у моніторах ноутбуків чи з вайбером наодинці, не тільки з учнями, а й з їхніми батьками, громадою. І якщо раніше батьки не бачили, що робиться за дверима кабінетів, то під час дистанційного навчання стало очевидним та зрозумілим, «хто є хто», як кожен вчитель працює, як залучає у таких складних умовах учнів до співпраці.

Дистанційка, в цілому, на мою думку, досить негативно вплинула як на результативність навчання, так й на ефективність викладання. Чого вже там гріха таїти. Діти навчились не вчитися в умовах дистанційного навчання, у них знизилась відповідальність перед шкільним колективом, своєю родиною.

Всі ми добре розуміємо, що без живого спілкування, активного та креативного вчителя освіта й далі буде перебувати у стані стогнації. Однак я впевнена, що ми з честю пройдемо всі ці випробовування, будемо триматися разом, і разом з дітьми будемо успішними.

Всі ми чекаємо від Нового року магічної атмосфери, яка панує тільки в передноворічну ніч, чекаємо на зміни, сподіваємося на краще…

І ми, дорослі, як і діти, віримо у диво. Вітаю всіх з прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим!

Нехай 2022 рік стане для всіх нас роком спокою та гармонії, принесе багато щастя та посмішок, які можна буде побачити на обличчях, а не вдивляючись через маски.

Нехай той, хто сьогодні сумує, – посміхнеться, той, хто хворіє, – буде здоровим. Нехай всі задуми збуваються, а в кожному домі панує мир та злагода, любов і порозуміння. Всім миру і добра, затишку та спокою. Будьте здоровими, успішними, коханими, і нехай береже вас Бог.

 

1 вересня 2021 року на подвір'ї комунального закладу "Дивізійській ЗССО І-ІІІ ступенів" було дуже людно і святково.  Гомоніли діти, спілкувались батьки, схвильовані початком нового навчального року були вчителі, лунала  музика… 

Ведучі свята Проноза Ельвіра Олегівна та Кушніренко Роман Валентинович проголосили про початок святкової шкільної лінійки, присвяченої Дню Знань.  Запросили на лінійку основних героїв свята -  15 першокласників з їх класним керівником Дротенко Ларисою Аксентіївною. Традиційно  прозвучав урочистий гімн України.

Директор школи Колесник Лілія Федорівна, керівник ОКСМС  Дроботенко Ольга Миколаївна  привітали присутніх з святом Дня Знань, з початком  нового 2021/2022  навчального року. Лілія Федорівна нагородила грамотами учнів школи за досягнення у конкурсах та олімпіадах. Ольга Миколаївна вручила учням, які закінчили 2020/2021 н.р. з  особливими успіхами у навчанні, дуже приємний подарунок - Іменні сертифікати на суму 500 грн.

Наші першокласники порадували присутніх не тільки гарним декламуванням святкових віршів, а і чудово виконали веселий танець про Перший дзвоник, який кличе діток до школи.  Діти отримали подарунки від 11-класників, керівника відділу освіти Дроботенко О.М., а також привітання та благословення від батьків, привітання від Нового навчального року (Ситник Є., 6 клас). Привітала всіх присутніх і «Україна» (Бистрика Аріна, 8 клас), якій цього року виконалось 30 років.

  Урочистий момент на святі настав тоді, коли всі 15 маленьких першокласників  дали ПЕРШИЙ ДЗВОНИК !  Провели до школи наймолодших школярів учні 11 класу та їхні батьки, які утворили для діток  рушниковий коридор. 

   Школа радо зустріла своїх вихованців з 1 по 11 клас.  Традиційно  в класах пройшли перші уроки, присвячені 30-річчю незалежності України та організаційним питання на початку навчального року.

   Благословення на новий навчальний рік діти отримали від отця Романа в Свято-Михайлівській церкві.

День пройшов цікаво, насичено та плідно. Даний гарний початок новому навчальному року.

Бажаємо всім учасникам освітнього процесу старанності, успіхів, творчості, ентузіазму і наснаги !  В добру путь !

Youth MediaLab - "Супергерої серед нас" v1.5.7 КЗ "Дивізійська ЗОШ I-III ступенів""  (відео)

Роботи учнів КЗ "Дивізійська ЗОШ І-ІІІ ступенів", подані на районний етап Всеукраїнського творчого конкурсу

"Малюнок, вірш, лист до мами" з нагоди святкування Дня матері

Лист Кугут Анастасії, учениці 1 класу 

Святвечір у моїй родині

Доброго дня, українські діти!

У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять. І ми їх любимо, бо без них не уявляємо нашого життя.

Моя родина – це… «Маленьке королівство, у якому живуть добрі, чесні, радісні, вірні люди, їх об’єднує любов, взаєморозуміння»

Мої батьки дуже часто розповідають мені і моєї сестричці про своє дитинство. Дуже часто згадують саме традиції, які були прийняті в їх сім'ї .

Мама вийшла заміж і перенесла у наш будинок дуже давню і добру традицію – святкування Святвечора. І зараз я розповім, як в нашій сім'ї святкується одне з найважливіших, найбільш магічних свят.

В першу чергу в господарстві наводиться лад. І в цьому допомагаю я з сестричкою. Лише після цього мама береться до приготування страв. І хоча це вечеря, але до роботи  потрібно братися із самого ранку. Адже слід приготувати 12 страв – на честь 12 апостолів. Мама каже, що вечеря повинна бути багатою, але пісною. У цей день прийнято не снідати і не обідати.

Коли настає вечір, тато готує символ урожаю – «дідуха». До нього мама з сестричкою Настею прив’язують ложки, щоб була згода в родині і всі трималися разом. Потім мама застеляє стіл свіжим сіном і накриває гарною вишитою скатертиною. Під один кут стола кладе кілька зубків часнику, щоб оберігав нашу родину  від злої сили і хвороб. На стіл ставляться найголовніші страви: вареники з картоплею, капустою, вишнею, голубці з грибами, тушкована капуста з квасолею,терта квасоля, заправлена цибулею, пампушки з маком , риба, узвар із сухофруктів з медом, хрустики, плетінку, і, звичайно, кутю.

Вся родина (мама, тато, сестричка Настя і я – Іванка ) сідаємо до столу.  Трапеза розпочинається із запалення свічки і молитви до Бога. Першою стравою є хліб з часником. Від кожної страви потрібно з'їсти хоча б трішки. Завершальною стравою є кутя. Тато з мамою говорять, що під час вечері не можна багато говорити, не можна вставати без потреби з-за столу, відчиняти двері під час вечері, а тим більше виходити з дому.

Далі починають колядувати: «Нова радість стала…»,  «Бог ся рождає», «Бог предвічний народився». А по вулицях починають ходити колядники  і  дитячі вертепи. На цьому закінчується Святвечір і починається Різдво.

Бажаю всім щастя, здоров'я, злагоди у родинах! Сподіваюся, що у ваших родинах теж пануватимуть щирість і взаєморозуміння, а у великій усенародній родині – Мир. До нових зустрічей!

12.03.2018                                                                                                                                                                                                                                                                                        З повагою до Вас Іванна

Лист Крамаренко Катерини, учениці 6 класу 

Родина та родинні цінності.

В сучасному світі поняття родинних цінностей часто буває спотворено. Раніше сім`я цінувалась понад усе, іі цілісність і міцність. Вона будувалася на повазі і взаємодопомозі, на передачу життєвих принципів і досвіду молодому поколінню. Зараз же, на жаль, багато сімей розпадаються через дрібниці, люди не вміють слухати один одного, поступатися. Особисті інтереси стоять вище сімейних. А що ж, власне, таке сімейні цінності? Мається на увазі духовні, а не матеріальні. До сімейних цінностей можна віднести загальний світогляд, тобто точка зору на життя, смерть, побут, релігію і т. д . Також розподіл ролей в сім’ї -  кожен повинен бути на своєму місці: тато, мама, діти. Ніхто з родини не повинен перекладати свої обов’язки, на інших членів. Ще до сімейних цінностей можна зараховувати традиції і правила поведінки. Які ж головні родинні цінності в сучасній сім’ї?

Спілкування. Для будь-якої людини важливе спілкування, йому необхідно ділитись інформацією, висловлювати власну думку, отримувати поради та рекомендації. Часто в сім’ях не побудована нормальна система спілкування, і всі свої радості і тривоги ми несемо друзям і психоаналітикам. Коли у родині є довірливі відносини, тоді сварок менше, адже багато питань вирішуються, варто членам сім’ї сісти за стіл переговорів.

Повага.  Якщо члени сім’ї не поважають один одного, не цікавляться думкою один одного, то нормального спілкування між ними можливо не буде. Важливо не плутати повагу і страх, діти повинні поважати батька, а не боятися його. Повага виражається в готовності прийняти почуття, потреби і думки іншої людини, не нав’язувати йому власну точку зору, а постаратися зрозуміти його.

Почуття значущості для своєї сім’ї .

Уміння прощати.

Традиції в сім’ї. Це щось, притаманне лише нашому сімейному колу, що має для нас особливе значення, велику цінність.

Це може бути спільна вечеря або сніданок за великим столом у вихідний для всіх день, фотографія на тлі прикрашеної ялинки 31 грудня. Це не обов'язково щось грандіозне - це можуть бути дрібниці, якими сім'я живе кожен день. Наприклад, дуже хороша, тепла маленька традиція - читати дитині казку на ніч, обов'язково цілувати її перед тим, як побажати їй спокійної ночі і т.п.

Сімейні традиції в сім'ї пожвавлюють побут, роблять його більш насиченим, цікавішим, створюють приємні спогади. Традиції сприяють активній взаємодії між членами сім'ї, а значить, їх постійного спілкування, згуртування, зміцнення взаємин. Традиції допомагають дому стати надійним укриттям, тихою гаванню, де тепло, світло і безпечно. Для дитини вони корисні тим, що надають їй впевненість, дозволяють відчути якусь стабільність життєвого укладу, вчать правильно оцінювати навколишній світ.

Відповідальність в родині.

Сімейних цінностей багато, я перерахувала лише найпоширеніші з них. Для багатьох сімей важливі: наявність свободи, особистого простору, порядку, граничної чесності у відносинах, щедрості. Так, можемо зробити висновок, що сімейні цінності це все, що нас об’єднує в сім’ї, все це, що ми готові відстоювати та захищати. У кожній родині, безумовно, свої цінності, вони не можуть бути однакові у всіх. Я думаю якщо сім’я здорова і міцна, вона обов’язково дасть своїм членам все необхідне для гідного життя і завжди буде підтримкою і опорою в складних життєвих ситуаціях.

Вірш Дроботенко Діани, учениці 10 класу

Україна й мати

Україно, наша мати,

Рідна серцю сторона,

Ми твої невдячні діти,

Ти – це ми, ти в нас одна.

Плачеш, плачеш, Україно,

Твої рани ще живі.

Схід твій стогне у руїнах,

Гинуть в матерів сини.

Он схилилась бідна неня:

В домовині син вернувсь

І заплакала Вкраїна:

«Бий, агресор, не скорюсь!

Не тобі ростила сина,

Не тобі його віддам,

Не впадемо на коліна,

Не здамося ворогам!»

Втерла сльози Україна

І промовила синам:

«Разом ми тепер єдині,

Не скорімось ворогам.

За дідів, що окропили

Кров'ю землю всю мою

І за тих, що не схилились

У відважному бою.

Станем грудьми, грізно глянем,

Так, щоб бачив світ увесь.

І до бою знову станем,

Відвоюєм славу й честь!»

Заридала бідна мати

І дала наказ синам:

«Україна – рідна матір,

Не віддайте ворогам!»

Ох, не плач же, Україно,

Відвоюєм ми тебе.

І спочинуть душі з миром,

І полинуть до небес.

Не ридай же, сива мамо,

Он ідуть твої сини!

Відстояли волю й славу,

І несуть їх у віки.

Лист  Горобець Тіни, учениці 6 класу

                                                                           Дорога матусю!

Я ніколи тобі цього не говорила, але я дуже вдячна тобі. Ти подарувала мені життя, і кожну хвилину дбала про мене, і віддавала свою любов і ніжність. Ти завжди була для мене прикладом для наслідування, про який тільки може мріяти  дівчина. Щоб я не накоїла, ти завжди вміла знайти слова, які змушували мене задумуватися над своїми вчинками. Я знаю, що ти хочеш тільки кращого для мене. І хоча я цього не показую, але я завжди відчуваю почуття безмежної вдячності і любові до тебе. Без тебе я б просто загубилась в цьому величезному світі. Ти багато чому навчила мене, і до сих пір коли у мене виникають труднощі, за допомогою я йду до тебе. Ти навчила мене відрізняти погане від доброго. Ти навчила мене слухати, розуміти і любити. Твої слова завжди допомагали прийняти мені правильне рішення.

Спасибі тобі за те, що ти поруч і оберігаєш мене. Твоя любов завжди надихає мене. Ти вмієш розвеселити мене, коли мені сумно. Ти присилаєш мені смс «Я люблю тебе» просто так, без приводу. З тобою приємно базікати про що завгодно. Коли у мене поганий день, одна хвилина, проведена поруч з тобою, змушує мене забути всі негаразди . Я знаю, ти завжди говориш мені правду. І неважливо, хочу я її чути чи ні. Адже ти завжди знаєш як краще вчинити, і хочеш переконатися, що я теж це знаю. Я повністю довіряю твоїм порадам, адже тільки ти знаєш мене краще за інших. І це те, що я люблю в тобі.

Спасибі тобі за те, що ти мій найбільший фанат. Ти завжди поруч  і щиро ділиш зі мною всі радощі і невдачі. Чи то на вулиці дощ, сонце, снігопад, ураган, або землетрус, я знаю, що можу розраховувати на тебе. І якщо бути чесною, то це найкраще почуття у світі. Ти найрозумніша. Яке б питання у мене не виникло, ти завжди знаєш на нього відповідь. Кажуть, що мами знають все, і це дійсно так. Я не знаю, як ти це робиш, але твій розум вражає мене. І на останок я хочу сказати тобі спасибі за те, що ти мій найкращій друг. Без твоєї допомоги я б не стала такою, якою є зараз. Я найщасливіша дівчинка у світі, тому що у мене є така мама. І навіть якщо ми іноді сперечаємося, все одно залишаємося найдорожчими людьми один для одного. Я просто хочу, щоб ти знала, що ти найкраща мама на світі, і я сподіваюся, що коли небудь я зможу стати хоча б трішки такою, як ти.

Люблю тебе !!!

14.03.2018                                                                                                                         З повагою Тіна.                            

Лист Браткевича Максима, учня 8 класу

        «Звернення до друзів»

      Доброго дня, мої друзі!

Я Вам хочу розповісти про свою родину.

Батьки — це найближчі і найрідніші люди . Вони з нами з самого першого дня життя. Батько і мати — дві невід’ємні частини дитинства, які не можна відривати від кожного… Навіть коли дитина виростає і вступає на свій шлях самостійно, батьки завжди як два ангели оберігають його. Немає на світі сильнішого почуття, ніж – батьківська любов. Ця любов до батьків народжується разом з дитиною. Її ніякими засобами не можна забрати у людини, вибити це почуття з серця. Де б не жила, де б не працювала людина, вона завжди буде тягнутися до батьків, до рідного гніздечка, під тепле материнське і батьківське крило.

Мати, матінко, матуся — ці слова знайомі мені із самого дитинства. Від них віє спокоєм, теплом, добротою… З перших кроків життя мене оточувала материнська любов та ласка. Лагідний материнський наспів назавжди залишиться в моїй пам’яті. Нема прекрасніше мами, яка, пригорнувши мене до серця, тихенько співає колискову. Неньчина пісня заспокоює, зігріває, засіває мою душу добротою, любов’ю до людей, природи, до всього живого. Перші українські народні казки та вірші Лесі Українки читала мені матуся, вона повела мене у дитячий садочок, а потім у перший клас. Так почалося моє навчання. Мати завжди була зі мною поруч: і в радощах, і в труднощах.                                                                                          

 Як кожне дитя чекає ласки і тепла, так кожна мати і батько чекають поваги. Адже вони заслужили цього, хоча б за те, що дали нам життя. Саме вони з самого народження дбали про нас, недосипали і працювали, щоб ми мали те, що мають інші діти, були ситі, одягнені і раділи життю. Коли у нас щось  болить, вони були згодні взяти цей біль собі, аби нам було краще. Коли я спокійно спав у своєму ліжку, моя матуся кілька разів за ніч підходила до мене, щоб подивитися: чи все добре. Мене навчили ходити і говорити, до мене проявили стільки ласки і тепла, яке важко оцінити. Немає значення, який наш вік і вік наших батьків, заповідь діє до смерті – поки батьки живі, ми повинні  їх любити і шанувати. Шанувати не тільки на словах, а на ділі.    Тому цінуйте, любіть своїх батьків. Вони - наша опора та підтримка. Пам’ятайте, що земля без води – мертва, а людина без сім’ї – пустоцвіт!

       Мені є за що пишатися своїми батьками. Я часто помічаю у їхній поведінці риси, до яких мені ще далеко. Мої батьки набагато мудріші за мене, що й не дивно, але вони також і набагато терплячіші, стриманіші, добріші. Іноді я вже роздратувався, а мамі вистачає терпіння пояснити мені щось спокійно, з любов'ю та розумінням в очах. Як мені буває потім соромно за мій неконтрольований гнів! Як мені буває соромно, коли я якоюсь необачною витівкою засмучую батька! Адже він мріє бачити мене серйозним і розважливим, та я й сам хочу бути таким!

           Кажуть, ідеальна дитина – це та, що засмучує батьків тільки своєю хворобою і нічим іншим. Мені дуже далеко до того, щоб бути ідеальним. Зрештою, всі ми люди й нам далеко до досконалості. Проте я усвідомлюю свої помилки і часто мені вдається їх не повторювати. Я намагаюся вчитися ввічливості та поваги, стриманості та доброти. Я сподіваюся, що в мене все вийде, і мої мама з татом зможуть мною пишатися ще більше.  Я дуже люблю своїх батьків!

Якщо у тебе є мати й батько, то ти воістину щасливий, що вони у тебе є, і якщо ти будеш поважати своїх батьків, то й твої діти будуть тебе поважати і шанувати. Ти отримаєш натомість те, що сіяв. До тих пір, поки батьки живі – цінуй і поважай їх, тому що коли їх не стане, ти це відчуватимеш. Так само як відчувають ті, хто вже втратив їх. А якщо ти опинишся далеко від Батьківщини, треба не тільки пам’ятати своїх батьків, а й свою рідну землю. Свою рідну Батьківщину треба цінувати і любити так, як кожен любить своїх батьків. На чужині не треба відокремлювати свою родину від краю, де ти народився, і обов’язково треба берегти честь Батьківщини.

14.03.2018 рік.                                                                                                                     З повагою Максим.

Етюд Гончаренко Тетяни, учениці 8 класу

Духовний зв'язок поколінь

Однією з найбільших людських чеснот завжди була й залишається любов та повага до батьків. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» ( Вихід 20:12). Це одна з десятьох Божих заповідей, що стосується сім'ї, її внутрішнього єднання, тобто, пошани. Для підкреслення спадкоємності поколінь Бог стверджує: «Шануй», – оскільки сім’я є спільнотою між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, цілими поколіннями. Шануй батька й матір, бо вони дали тобі життя, ввели в коло людського існування: роду, культури… Важко повірити, що хтось здатен шанувати інших людей, коли він не навчивсь виявляти пошану до своїх батьків. Аби краще зрозуміти важливість цієї заповіді, звернімо увагу на її наслідки: «…щоб довгі були твої дні на землі…». Отже має існувати певний зв’язок між повагою до батьків і тривалістю життя їх дітей, а отже й їх майбутнім. Коли Бог давав цю заповідь, то не передбачав, що ти житимеш довго, але в злиднях. Навпаки, Він сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя – і мали його з достатком». (Єв. Ів. 10:10). «… Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре». ( Мт. 15:4). «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають його круки, і нехай орли його пожеруть!» ( Прип. 30:17). Ось, які можуть бути наслідки не поваги до батьків та висловлювання на їх адресу будь-якого осуду. Які б вони не були, як би вони до нас не ставились, яким би життям не жили – вони є наші батьки, котрим ми зобов’язані віддати належне. Їх захищає біблійний закон поваги. А скільки сьогодні можна почути всіляких лайливих висловів, побудованих на вживанні слів, що мають стосунок до батька чи матері. З погляду Біблії, це прирівнюється до богохульства. Я раджу кожному ще раз зробити аналіз свого життя на предмет поваги. Тут не варто шукати виправдання для себе, бо наслідки надзвичайно серйозні.

 Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. «Хороші діти – спокійна старість, лихі діти – старість перетворюється в пекло», – говорить українська народна мудрість. Пам’ятайте: як ви, діти, ставитеся до своїх батька – матері, так і ваші діти ставитимуться до вас, коли ви станете батьками й матерями. «Без любові й відданості дітей, батьківство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть», – запам’ятай ці слова, які народна традиція приписує великому українському мислителеві Григорію Сковороді.

Біблія змальовує нам одну ситуацію, що показує наскільки важливо поважати та виявляти турботу до своїх батьків. Коли Ісус Христос був розп’ятий, то, висячи на хресті, побачив поруч Свою матір та улюбленого учня Івана. Неймовірно важко уявити собі цю картину. Ледь-ледь промовляючи слова, Він звертається до цього учня: «Це Матір твоя, потурбуйся про Неї. І з того часу Іван взяв її до себе». Ця подія навчає нас ще одному з багатьох важливих принципів. А саме тому, що місцем для життя літніх людей та їх доглядом найперше повинна бути сім’я. А будинки для перестарілих повинні функціонувати лише для тих, в кого взагалі немає родини, або близького їм опікуна. Ганебно, коли при живих і часто відносно забезпечених дітях їх батьки живуть в будинках для перестарілих. Можливо, вони там мають всі необхідні умови, але вони позбавлені найбільшого в житті, чого нічим неможливо компенсувати – поваги, вдячності та любові від своїх дітей.

Чому сьогодні часто проявляється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Бо нема належного виховання. Де сьогодні діти проводять свій час? А серця тих же малих дітей завойовують інші ідеї, інші принципи, інші підходи до життя, які сьогодні пропагуються всюди через інтернет, телебачення, радіо, газети, журнали і вулицю. Коли цей процес втрачає сім’я, то результат не забариться: діти стануть неслухняними, перестануть поважати батьків і знайдуть собі інші авторитети або взагалі підуть з дому. Дбаючи про майбутнє наших дітей, ми повинні усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями. Тому найперше в родинному середовищі повинні формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Приклади з історії доводять нам, що в Україні не лише до батька, матері, діда, бабці, а навіть до старшої подруги, сусідки колись звертались на «Ви». У багатьох родинах був звичай «віддавати чолом», тобто цілувати руку батькам і родичам. Змалечку привчали дітей молитися за батьків і за всю свою сім’ю. Взагалі, виявом шанобливого ставлення до старших за віком було звертання на "ви". Вітаючись, діти мали вклонятися. У народній педагогіці такий послух і шана базувались на переконанні, що в суспільстві найбільшу повагу треба виявляти до того, хто має більший життєвий досвід.

Духовні цінності завжди були, є й будуть найважливішим пріоритетом у вихованні світогляду людини. І лише тоді, коли цей баланс порушується, настає криза, що призводить до духовного, морального й культурного падіння з відповідними його наслідками.

Лист-казка Бистріки Аріни, учениці 4 класу 

                                                                  Казка для матусі

І не збагнуть мені ніколи

                                                                           Тієї жінки, що дитя

Своє залише просто неба

                                                                                    Своє ж залише пташеня.

       Слово мама – найперше слово яке вимовляє дитина. Скільки в ньому сили, любові, життєдайної енергії. Мама завжди поруч, і не має значення чи в думках, чи в серці. Як важко сприймати статистичні цифри приближені до відмітки сто тисяч, коли мова йде про діток в яких не має мами, яким пощастило менше ніж мені, які не знають материнської турботи та материнського тепла. І здається прихилила би небо до землі, а потім ще сто разів навпаки аби кожна дитина сказала : - Матусю я тебе люблю, ти найкраща, як добре що ти поряд, як добре що ти є!

      Ніби провалившись в сон, свідомість переповнюють думки про матусю – яка вона? Білява чи чорнява, висока чи дещо нижчого зросту, похмура і серйозна чи весела та дзвінкоголоса, яка вона? Дуже часто я собі уявляла, малювала той образ. І кожного разу він був різний, все досконаліший і досконаліший. Як часто хотілось їй розповісти про все що було, про те що є і звісно про мрії… про те як важко без неї, без її підтримки, поради і опіки, який солоний цукор, які холодні літні вечори, і ще багато-багато всього. Як було б добре гуляти вечірнім парком взявшись за руки і ділитись думками, знаннями і досвідом. Як хотілося б почути якісь поради із її особистого досвіду.

      І ось в сутінках вечірньої кімнати ніби промальовується цей омріяний образ – вона, втомлена і заклопотана стоїть на колінах перед образом і щось тихенько до нього  шипоче. Саме Вона – Жінка, привела в цей незбагненний світ Христа Спасителя, тому і є віра в те, що саме материнська-жіноча молитва зможе втілити в життя мрії багатьох осиротілих дитячих душ. Жінка промовляє молитву, яка сповнена щирості, турботи, хвилювань та покаяння. Покаяння за помилки всього світу, за життєві обставини за якими знедолені дитячі, а згодом і дорослі життя. І сон той ніби безмежний, солодкий і страшний водночас. І здатен відмовитись від всіх серверів, он-лайнів, шопінгів, та багатьох надбань сучасності в обмін на щасливі обійми кожної осиротілої дитини з ненькою.

      І вже не розумію чи то сон чи то реальність, чи то свідомість намалювала всі ті сюжети, я ніби бачу ці сотні тисячі щасливих обіймів, поцілунків, які воз’єднають втрачені зв’язки, я чуй цей щасливий дитячий сміх який так потрібен цьому втомленому світу. В такі миті усвідомлюю, це вона – МАМА - рідна, найкраща здатна змінити весь світ.

      Сльози самовільно скочуються по дитячій щічці, так хочеться щоб той сон здійснився. Чи може то був не сон?..

Лист Чумаченко Анни, учениці 8 класу 

«Родинні цінності»

Доброго дня, моя українська родино!

Родина… Родина – це не просто люди, які проживають під одним дахом. Це тісна єдність рідних людей, які представляють покоління – від самого меншого члена сім’ї до сивочолих дідусів, прабабусь. Це та тиха гавань, у якій завжди нас чекають, де кожного з нас зрозуміють, де нас найбільше люблять. На чому ж тримається родина? Які основні цінності кожної української родини тримають основу держави України?

На мою думку, людина не може жити без родинного живлення. Жити на світі без зв’язків із родом, без родинної підтримки дуже важко. Родина - це не тільки рідні, родичі. Це – і школа, в якій зараз ми вчимося, живемо, і весь український народ. Родина до родини – народ. Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружніх і працьовитих. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша Україна збагачується культурою маленьких родин і сімей. І хочеться нам, щоб річка була повноводною, щоб велика родина наша була повноводною, красивою, щасливою. Вивчайте, шануйте свій народ, його землю, мову, рідний край, бо ми – частинка всього цього нам рідного. Якщо ми в кожній сім’ї будемо вирощувати квіти любові, поваги, добра, взаєморозуміння, здоров’я, то нам буде дано право жити в чудовій державі. Для кожного із нас Батьківщина починається з чогось маленького, незначного, на перший погляд (гніздечко ластівки, стежини до рідного краю – дому, запаху чорнобривців, м’яти, любистка біля хати…). Цей рідний край втілює в собі те, із чого починається Вітчизна, що назавжди входить в душу. Найріднішим місцем для кожного є дім, де пройшло дитинство, де живуть батьки. Слово народжується ще до появи дитини на світ. Співає мама ніжну колискову пісню, і немовлятко відчуває ніжне слово на рівні своїх почуттів. З маминої колиски виростає любов до того місця, де народився, любов до батьків, до людей, до оточуючої нас природи.  Батьки нас навчили вітатися простими й добрими словами: «Доброго дня», «Бажаю добра», «Добра і щастя вам», «Усього доброго». Це не лише знак ввічливості, а вміння радіти за успіхи іншої людини, вияв поваги, довіри. Добрі слова живуть у душі людини з дитинства. Споконвіків у кожній родині вчили поважати старших. Це закон нашого життя. Старші - мудріші, духовно багатші. Вони передають із покоління в покоління ті зерна  мудрості, яких ви і в книжках не знайдете. Кожна людина бере щось корисне від спілкування зі старшими. Наші предки великого значення надавали батьківському благословенню. Вдумайтесь: благословення – це благе, добре слово. Воно має велику силу,бо ніхто так не бажає своїй дитині добра, як батьки. Головним охоронцем ладу в родинних взаєминах виступав звичай, що був законом буття. Людину, яка не знала своїх предків, вважали безрідною, вона не мала шани. Саме в родині дитина отримує  перші уроки любові до батьків, звичаїв, землі. Незнання дерева роду свого, за переконанням пращурів, обертається в наступних поколіннях великою бідою. І щоб такого не сталося, батьки, матері, дідусі, бабусі розповідають своїм маленьким нащадкам про історію їхнього роду, їхньої родини. Людина без власного минулого дуже слабка, вона як сирота в Космосі. Душі предків їй не допомагають, бо нічого не знатимуть про неї. Тож кожен з нас повинен якомога більше дізнатися про свій рід: про дідуся, бабусю, прадідуся, прабабусю, дядьків, тіток, двоюрідних сестер і братів, їхніх дітей…Запишіть їхні прізвища, імена роки життя. Поцікавтеся, ким вони були, чим займалися, де мандрували. Спробуйте написати історію свого роду, намалюйте генеалогічне дерево.

«Батьківщина» і «батьки» - слова одного кореня. Це не випадково, адже батьки (батько і мати) для дитини є першими і головними представниками Вітчизни. Батьки суспільством призначені бути першими вихователями своїх дітей. А батьківське слово для дитини – святе. В основі традиційного родинного виховання в українському суспільстві одвіку є праця. Обов’язком батьків було прищепити дитині не лише трудові навички, а й любов до праці, потребу в ній, нетерпимість до ледарства й байдикування. У народі вважалося, що праця – це не лише джерело всіх благ і бажань, а й основа гарних почуттів і доброго настрою. З малих літ вкорінювалися в душі неписані закони. Це ті правила, яких сьогодні і кожний день ми вчимось з вами і засвоюємо, на перший погляд, прості елементи культури. Це та культура, з якою ми повинні йти в життя. Традиції нашої сім’ї тісно пов’язані з традиціями та святами українського народу. Це святкування Нового року, Різдва Христового,  Дня Святого Миколая, Великодня, Трійці, Івана Купайла і, звичайно ж, днів народження кожного із членів родини. Усі ці дати ми святкуємо всією родиною дуже весело і завжди по-різному. На Українi iснує традицiйна сiмейна мораль: шанобливе ставлення до старших членiв сiм’ї, звертання на «Ви», пiклування про стареньких i немiчних членiв родини. Мама, тато, дiдусь, бабуся, брат, сестра — найближчi i найрiднiшi для вас люди на всiй землi. Нiколи не жалiйте для них гарних слiв, слiв вдячностi за їхню турботу, нiжнiсть. Намагайтеся їм вiддячувати своєю ласкою, увагою та турботою.

Сім’я – це святиня людського духу, благородних людських почуттів, це невсипуща хранителька національних звичаїв і традицій, пам’яті предків. Людина є смертною. А рід, родина (сім’я) – безсмертні. Пам’ятайте про своїх родичів, близьких і далеких, пам’ятати  , що ти не окрема гілочка, а частина великого сплетіння багатьох поколінь. І кожен повинен оберігати гідність свого роду, продовження якого він є. То ж пам’ятаємо ми з вами, якщо сильна родина (сім’я), рід – міцна буде наша ненька Україна. Тому слід згадати забуті родинні свята, звичаї, щоб поєднували вони нас, а в єднанні –наша сила і щаслива доля.

14.03 2018 рік                                                                                                    З повагою Чумаченко Анна

Вірш  Аждера Дмитра, учня  7 класу

Поважайте батька й матір

Поважайте батька й матір,

Бо дали тобі життя,

Були поряд всі ці роки

І ведуть у майбуття.

Поважайте матір рідну

За тривожні, важкі дні.

За безсонні довгі ночі,

За ті руки, що в труді.

Поважайте свого батька

За надійнеє плече.

Дім затишний і достаток,

За усе, що в тебе є.

Поважайте батька й матір,

Бо рідніших не знайти,

Не забудь батьківську хату,

Де б не був , до неї йди.

І зустрінуть на порозі

Сиві мати і татусь,

І куди б не йшли дороги,

В рідний дім ти повернись.

Уклоніться низько – низько

Найріднішім на землі,

Не забудьте про віддяку,-

Поки ще живі батьки.

Етюд Дімітрової Альони, учениці 8 класу

                                                                        Моя земля – Україна – мати

Рідна мати і рідна Україна – два крила любові, два крила, що несуть українську душу через віки, і не в’януть у вічному польоті. Бо тримає їх на світі материнська любов.

Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста – промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. Мати – це мить і це вічність, бо вона завжди з нами, вона живе в нас в і наших дітях та внуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.

З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. В тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляється матір в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в нас кращі риси людяності й добра. Закривають грудьми, навіть ціною власного існування від усього лихого. Та не можуть матері захистити своїх дітей од війни, коли вона палить рідну землю, одривають від серця юних синів і посилають захищати Вітчизну. Мабуть, війни найбільше спрямовані проти матерів. Над полеглими завжди схиляє своє обличчя Мати-Вітчизна – уособлення всіх матерів рідної землі.
Матері… Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і стоять на початку всіх наших доріг, стоять і бажають нам добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі. Вони мудро і терпеливо зносять те, що їх витісняють з синівських і доччиних сердець обранці й обраниці, спочатку кохані, потім дружини й чоловіки. Аби тільки щасливо жилося їхнім дітям.

Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Для українців образ Матері триєдиний. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини. Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати  – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любові в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас!

Так, коли проблеми гнітять розум, ми з дитячою щирістю хочемо відгородити себе від них, прибігши під покров Пресвятої Діви Марії. Це невипадково. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши: «Сину, ось мати твоя», а до Марії: «Жінко, ось син твій». Тим самим віддав їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір'ю Божого Сина, стала небесною опікункою для усіх людей.

«Потіха заплаканих, скривджених заступниця, бурями гнаних пристань, немічних покров, хворих відвідання, жезл старости  – Мати Бога нашого. Тому то ми до Тебе прибігаємо, визволи від усяких негод рабів Твоїх». Такі величні гімни співають Марії не тільки у травні, але й упродовж року ми не забуваємо про Неї.

Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язано з ментальністю та суспільним ладом. В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім'ї. Представники сильної статі нашого народу просили підмоги в небесної Матері. Ще в давні часи князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу  – козацтва. А День Української Повстанської Армії і Українського Війська, який відзначають 14 жовтня, засвідчує, яка важлива для нас її ласка. Жити під її покровом бажав кожен.

Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина  – рідна матір. Саме від неї залежить релігійне виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. Історія України дуже жорстока і кривава. Було чимало таких моментів, що, здавалося, українська нація може зникнути з лиця землі. Але не менше ця земля славиться національними героями, яким ми завдячуємо своєю незалежністю. У вихованні справжніх патріотів велика роль відводиться матері, яка завжди боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам'ятали свою національну спадщину і походження та виростали на користь своєї держави.

На долю української матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх зносити, бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що здійсниться бажання багатьох поколінь  – відродиться незалежна Україна. Упродовж віків українська мати попри всі нещастя і страждання зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного.

  Дружба длиною в жизнь

         72 года отделяют нас от героической победы над черными силами фашизма  в величайшей по своим масштабам мировой войне. Но разве можно забыть, как наши мужественные соотечественники, наши бесстрашные прадеды шли трудными дорогами войны, освобождая сотни городов своей страны, вступая с передовыми частями в Варшаву, Бухарест, Прагу, Вену, Берлин, участвуя в величайших битвах и сражениях. И сейчас, много десятилетий спустя, мы вновь и вновь вспоминаем о тех, кто поднимался на штурм неприятельских войск, приближая час Победы.

   Самые простые люди, вчерашние пахари и сталевары, рабочие и учителя научились не только геройски воевать, приближая Победу, но и геройски переносить военные  будни. А это ох как нелегко.

    Хочу рассказать не о сражениях, а о непростых военных буднях ветеранов войны, моих соседей, людей, которых я мало помню, но зато их хорошо знают наши бабушки, дедушки, папы и мамы  и просто жители села Дивизия.

                                                                                           Боец Иван Попов

      Родился он в селе Тузлы   Татарбунарского   района Одесской области   в многодетной семье крестьян Никиты  и Марии Поповых. Трудолюбивый и добрый, не отставал от старших Федора и Марии, заботился о младших Степе, Жене, Тасе и очень любил петь. Нелегко было ему, работавшему на земле со своей семьей, сразу оторвавшись от плуга, привыкать к новой, военной  жизни. Воевал он на 4-ом Украинском фронте в 25–ой  гвардейской противотанковой Горлинской дивизии. Но на фронте унывать некогда, особенно ему, любимцу однополчан, юмористу и певцу. Конечно, временами бывало очень страшно, так, что даже видавшие виды бойцы прижимались к песчаному дну окопа, когда били наши пушки и рвались вражеские снаряды. Но ведь после боя обязательно наступает затишье - для живых и полная тишина – для погибших. Именно в минуты затишья вокруг Ивана собирались однополчане. Ведь он и поддержит, и утешит и напомнит о родном крае с помощью песни. «Реве та стогне Дніпр широкий…» - начинает Иван, друзья подхватывают – и все уже далеко от фронта, каждый в своем родном уголке. А Иван понимал, что смысл жизни глубок и прост, он – в умении отдавать себя для общего дела, быть частью общего – и в бою, и вне боя.

Служили два товарища…

    А когда пришло пополнение, он душой прирос к молоденькому пареньку, птенцу, как он его называл. Темноволосый, чистые светлые глаза, улыбка, как и пилотка, набекрень. Честный, порядочный, с Богом в сердце. А кроме всего прочего – земляк. Тузлы всего в 12 километрах от Дивизии. Иван взял над ним шефство: помогал в прохождении школы молодого бойца, подкармливал, учил всем известным ему премудростям фронтовой жизни. Парень поражал своей бескорыстностью.

   …На фронте всем – и курящим и некурящим – выдавали табак. Но его катастрофически не хватало: много курили и перед боем, и после боя, подсчитывая страшные потери. А Иван – давно заядлый курильщик. Юрка же (так звали земляка) никогда не курил, как немногие другие, но другие могли с толком использовать свое преимущество, выменивая табак на хлебушек и особенно на сахар.

- Махнем, не глядя, - предложил Иван товарищу, выкладывая весь запас сахара.

- Вань, да я же подавлюсь твоим сахаром, когда ты будешь пить пустой кипяток.

     Больше об этом не говорили. Юркин табак перешел к Ивану, а тот, не скупясь, угощал им и других однополчан. Так они вместе не только воевали, но и выживали…

      …Полевая кухня была разбита врагом. Двое суток солдаты без еды. На третьи – сухой паёк: большая трехсотграммовая кружка муки. Что с ней делать? Солдаты пытались размешивать муку с водой и пить «хлёбово». А большинство так и уснули - не солоно хлебавши. Через пару часов бойцы начали просыпаться от такого знакомого, приятно дразнящего и почти забытого на войне запаха. Это дневальные, Иван и Юра, замесив муку, лепили  лепёшки и накладывали их на горячую трубу печки - "буржуйки". Через несколько минут у "буржуйки" образовалась очередь. "Таких вкусных лепёшек, - вспоминал Иван Никитович, - я никогда в своей жизни не ел. Ни пирожки, ни плачинды, ни любимая вертута не сравнятся с нашими фронтовыми лепёшками". А на следующий день место лепёшек на печной трубе заняли кружочки сахарной свеклы, найденной на прифронтовых полях.

   - Бывало всяко,- вспоминал ветеран, - приходилось, к моему стыду, и лукавить.

    А дело было так… Промозглая осень. Обмундирование «бэушное» - вытертое, мало защищавшее от холода.  На зимнюю форму одежды ещё не перевели.  Но донимали ветры, до костей пронизывающие ледяным холодом. В окопе не согреешься. И заболели оба бойца - сначала Иван, потом Юра. Фурункулез – нередкая на фронте болезнь. Правая нога Ивана, начиная от бедра, покрылась «чиряками». То же самое и у Юры, только на левой ноге. Ветхая одежда прилипала к гноящейся коже, но молодой боец терпел, ведь рядом Иван, старший товарищ, который помогал ему отдирать штанину от гнойных ран и протирать их « наркомовским» спиртом. Правда, во время боя они забывали о своих болячках и вспоминали о них лишь в минуты временного затишья.

  После боя «расслабились», с кожей отдирая штанину от ран. А кушать так хочется…

 И вот знакомый дымок. Иван берет оба котелка и становится в очередь. « Почему два котелка?» - это повар. «Для Попова и больного Дорошенко». « Получай!». Съели как-то очень быстро, почти незаметно. Иван тихонько толкает друга локтем, глазами указывая на котелки. Тогда из окопа с котелками выходит Юра. «Для кого?» - это повар. «Для Дорошенко и больного Попова». «Бери!». Теперь ели медленнее, растягивая удовольствие.  Хорошо, но перед бойцами стыдно. «Не унывать, ребята! – это ротный. – Больным нужно усиленное питание!». Обнялись два друга и зашагали к окопу « в три ноги»: одновременно правой Ивана и левой Юры. Раз-два, раз - два --- удалая голова. 

Так и служили два товарища…

Днем на передовой вместе с однополчанами сдерживали немецкие танки. Три подожгли, четвертый вернулся. А ночью в землянке, при тусклом свете коптилки писали письма домой, рассказывали о своих семьях, о родных краях. Иван рассказывал, рисуя словами, свое село на берегу лимана, недалеко от Черного моря, а Юра дополнял, ведь они вместе с отцом ездили к рыбакам менять сало и брынзу на рыбу скумбрию. Любил Иван слушать Юркины рассказы о семье, о сёстрах - красавицах—Паше и Лиде. Особенно о Лидии ( и фотографию Юрка приберег ) - молодой, грамотной девушке, которая при ликбезе

(ликвидация безграмотности) обучала грамоте односельчан, работала в почтовом отделении. Иван тайком всматривался в фото и вздыхал. Слишком уж запала в душу ему эта девушка.

На станции Прухна

    В Польше Юру, как радиста-связиста, забрали  в штаб, а Иван остался в части. Сильно скучали бойцы, пряча лакомые кусочки друг для друга.

   …Юра патрулировал город. Вдруг открывается дверь пекарни, и булочник- поляк знаками зазывает его внутрь. Войти? Кто его знает, что ждёт за дверью. Но вошёл. Поляк прямо в подол гимнастёрки высыпал ему полную жаровню ещё горячих булочек. Боец  уже предвкушал удовольствие от того, что порадует однополчан вкусненьким и, конечно же, оставит другу Ивану, часть которого стоит за городом, на станции Прухна. Отпросился в увольнение – и, с гостинцами, к Ивану. В расположении затишье. Вдруг со стороны станции послышались выстрелы. В пятистах метрах от расположения на всех парах летел фашистский бронепоезд, поливая огнём из орудий всех и всё. Команда:

 « Боевая тревога! К оружию!»- и бойцы заняли позиции. Двадцать минут атаки – и поезд пополз обратно. И только сейчас, после боевого налёта, крепко обнялись два боевых товарища.

Победа

Войска 4-го Украинского день за днём продвигались в глубь Европы. Освобождены Карпаты, Закарпатье, Восточная Чехословакия. Именно здесь оба побратима Иван и Юрий заслужили высокие боевые награды – медали «За взятие Праги» и « За отвагу». Здесь они и встретили долгожданный день Победы. Отсюда начался для Ивана путь к родному дому. Демобилизовался он в 1946г., а Юрий служил ещё долгих 5 лет ( до 1951г.).

Встреча

   В 1947г. Юрий получил отпуск. Радостно и тревожно билось сердце. Как там - дома?

« Сразу -  в Дивизию,- решил Юрий,- а потом - в Тузлы, к Ивану». Но родной дом встретил его великолепным сюрпризом. В ожидании сына и брата за праздничным столом собралась вся большая семья, а рядом с сестричкой Лидой, гордо подняв голову, сидел… Иван! Оказывается, они уже поженились и переехали из Тузлов в Дивизию. Бывший фронтовик Иван Попов вместе с женой Лидией, которую он ласково называл «мамка Лида» более тридцати лет проработали в Дивизийском сельпо. Рядом с боевыми наградами на груди ветерана появилась медаль « За доблестный труд», а семейный архив пополнили многочисленные грамоты и благодарности.

  На всю оставшуюся жизнь

   Отслужив семь лет, Юрий Дорошенко возвратился в родное село. Он был уже семейным человеком. И он, и жена – медработники. Дружба двух однополчан, родившаяся и прошедшая закалку на фронте, продолжалась и крепла и в мирное время. Теперь Иван и Юрий – не только боевые побратимы, но и родственники, и соседи, и кумовья, так как Иван стал крёстным отцом детей Юрия. Ещё на фронте друзьям стало ясно, что два человека могут спасти друг друга там, где один погибает. Всегда - искренность в отношениях, всегда - правда в обращении. Всю жизнь – одной семьёй, плечом-к-плечу. А ведь когда чувствуешь рядом плечо друга, идти гораздо легче.

«А в том клину есть промежуток  малый…»

   Отпели свои земные песни друзья - однополчане и заняли «…тот промежуток малый» , который оказался их местом в вечности.

   И даже на кладбище их могилы рядышком: Дорошенко Георгий Аристархович и Попов Иван Никитович. Вечная им память и низкий поклон.

 Бондаренко Роман, учень 11 класу

 17  лютого 2017                                                                                                              До Міжнародного дня рідної мови  21 лютого

Відео Братекевич В., учениці 10 класу,  про видатного українця Канади  Я.Б.Рудницького 

    "Рідна мова — то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самобутнього народу."  (Іван Огієнко)

  Канадсько-українська громадська організація O.W.L Open World Learning оголосила  про конкурс «Видатні українці Канади» для старшокласників, студентів коледжів та студентів 1-3 курсу вищих навчальних закладів України. Як відомо, українці були одними з найперших переселенців, які збудували тоді ще зовсім молоду і маловідому Канаду. Вклад наших співвітчизників у розвиток культури та економіки цієї країни важко переоцінити. Саме тому, з нагоди святкування 125-річчя перших українських поселень у Канаді та 150-річчя Незалежності Канади, оголошено цей конкурс.

      Готуючись до конкурсу «Видатні українці Канади» напередодні Міжнародного дня рідної мови, який відзначається 21 лютого, не можу не розповісти про відомого українського мовознавця, славіста та  літературознавця Ярослава-Богдана Антоновича  Рудницького. 

    Український народ породив зі своїх сокровенних надр велетів духу, геніїв слова, геніїв науки, вірних синів України, котрі в часи найважчих випробувань і лихоліть не зрадили своєї землі. Доля цих найславетніших синів і дочок України різна, але, поза сумнівом, всім було притаманне жертовне і високе служіння рідному народові, У цьому — їхня велич, їх безсмертя.

     «Наука - шукання правди шляхом інтелектуального зусилля й певних метод», - вва­жав один із найбільш яскравих учених XX століття Ярослав-Богдан Рудницький (народився 28.11.1910, Перемишль;  помер  19.10.1995, Монреаль), украї­нський мовознавець, славіст, літературознавець, фольклорист, президент Української вільної академії наук. Його непересічні праці з літе­ратурознавства, ономастики, етимології, діалектології, соціальної лінгвістики та фундаментальна робота - «Етимологічний словник української мови» (1962-1982) - увійшли в золотий фонд сві­тової україністики, а активна науково-організаційна й видавнича діяльність ученого, багаторічна робота на відповідальних посадах науково-дослідних і науково-педагогічних установ діаспори та беззаперечне міжнародне визнання - підняли на рівень тих великих науковців, які визначали шля­хи розвитку української науки не лише в «екзильному» вимірі, а й у загальнонаціональному мас­штабі.

    Однак, не зважаючи на майже щорічні виступи визначного вченого в рамках міжнародних наукових конгресів (1934-1991 роки) та численні публікації (бібліографічний покажчик праць Я.-Б. Рудницького налічує близько 3000 найменувань), ім'я ученого, силою обставин на довгих 60 років віддаленого від рідної землі «залізною завісою» політичного неприйняття, має бути повернене сучасній Україні.

     Постать Ярослава-Богдана Рудницького багатогранна. Учений світового рівня, громадський та політичний діяч, письменник, журналіст, перекладач, бібліограф, педагог — ось далеко не повний перелік сфер його діяльності.

   Поза межами України Ярослав-Богдан Рудницький був одним із найдіяльніших учених, активним громадським діячем, талановитим організатором науки. Він засновник і протягом 1955-70 років президент Української вільної Академії наук у Канаді, з 1959 року — голова Української наукової ради; протягом 1971-1979, 1982-1988 років - очільник Товариства плекання рідної мови, з 1972 року — заступник голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН, з 1978 року — президент Української Могаляно-Мазепинської академії наук.

     Надзвичайно потужною була діяльність Я.-Б. Рудницького як популяризатора національної культури. Протягом життя учений мав змогу побувати в багатьох країнах, навіть здійснив навко­лосвітню мандрівку. І завжди в центрі уваги під час цих поїздок були українські науково-ку­льтурні установи. Щирий патріот, він намагався віднайти сліди перебування видатних українців усюди, де силою обставин йому доводилося побувати: Лесі Українки - в Італії, Осипа Федьковича - у Венеції, Марка Вовчка - у Німеччині, Михайла Коцюбинського- на острові Капрі, Юрія Лисянського - на Гавайських островах. Вчений навіть віднайшов у Швеції 1966 року документи, пов’язані з висуненням Івана Франка на здобуття Нобелівської премії...

   Подорожі стимулювали журналістську, перекладацьку та письменницьку діяльність Я.-Б. Рудницького. З кожного міста, відвіданого під час мандрівки, учений друкував розповіді у формі репортажів для засобів масової інформації. Згодом з цих матеріалів склалися книги: «З подорожі по Америці 1956», «З подорожі навколо світу» (1972 рік), «З подорожі до Скандинавії 1957», «З подорожей по Канаді» (1959 рік), «З подорожі на Мальту» (1962 рік). Крім того, Я.-Б. Рудницький знаний як перекладач ряду творів В. Шекспіра, Р. Бернса, Я. Цишинського. Він є автором низки чудових віршів патріо­тично-громадянського змісту та ніжної інтимної лірики («Рудницькіана», №11, 1994 рік). У рукописах лишилися його збірка поезій «Євшану пах» і повість «В гору тече Бобрівка».

    Не втратили своєї актуальності літературознавчі праці вченого. Його перу належать понад сто публікацій, присвячених Шевченку, кількадесят - Франкові й Лесі Українці. Я.-Б. Рудницький писав також про творчість М. Гоголя, П. Куліша, Б.-І. Антонича. Професор висвітлював питання мистецтва перекладу як двомовної творчості, типології стилістичних функцій назв, розробляв про­блеми порівняльного літературознавства. В умовах еміграції учений був позбавлений ти­ску радянської ідеології, тому мав змогу висвітлити глибинні духовні пласти творчості класиків української літератури. Наприклад, у праці «Бернс і Шевченко» Я.-Б. Рудницький розвінчує міф про «класовість» поетичної спадщини Кобзаря. Учений відзначає, що і Шевченко, і Бернс розв'язували «національне питання шляхом революції, а соціальне шляхом еволюції на базі принципів християнської етики».

    Визначними є заслуги Я.-Б. Рудницького на ниві фольклористики. Серед українських поселенців у Канаді професор зібрав чимало народних пісень і віршів, переказів і оповідок, запи­сав тексти обрядових дійств, зафіксував живу мову кількох поколінь канадських українців. Усе це підсумовано в чотирьох томах «Матеріалів для українсько-канадської фольклористики й діалектології» (1956-1963 роки) і становить велику цінність для письменників, бо дає багатство тем і образів, та для науковців, бо демонструє усі діалектні особливості мови, її говірок.

   Одне із чільних місць у науковому спадку Я.-Б. Рудницького як філолога посідають лексико-графічні праці. Учений усвідомлює, наскільки важливим є словникарство для збереження і роз­витку рідної мови, тож збирає спортивну українську термінологію і в 1934 році у Львові публікує за цими матеріалами наукову працю, в 1936 році у Подєбрадах - дендрологічний словник УТГІ. У 1938-1943 роках разом із відомим українським лексикографом Зеноном Кузелею укладає українсько-німецький словник. Метою роботи було дати українському народові великий підру­чний український словник академічного типу. Знаменно, що досвід Я.-Б. Рудницького в під­готовці термінологічних та перекладних словників було використано науковцями незалежної України, куди в 1992 році ученого запросили в справі укладення великого українсько-англійського фізичного словника».

     Відзначаючи здобутки Я.-Б. Рудницького як лексиколога, слід згадати і про кишеньковий «Українсько-німецький словник» (1940 рік), який неодноразово перевидавався, «Правописний словник української мови» на 65 тис. слів, виданий у співавторстві з К. Цісаркевичем у 1979 році, і про підготовку до друку першого церковнослов'янсько-українського словника Лаврентія Зизанія «Лексис». Однак його вершинним твором, фундаментальною працею є, безумовно, «Етимологі­чний словник української мови» (1962-1982 роки). Це синтетична лексикографічна праця обся­гом понад 1000 сторінок.

     Величезним є доробок Я.-Б. Рудницького як ономаста. Стефан Голутяк-Голик у праці «Я.-Б. Рудницький і розвиток української ономастики. Ономастична бібліографія. 1935-1995» (1995 рік) називає 35 основних назвознавчих робіт, 5 праць з ономастичної теорії, 20 публікацій з украї­нської, 14 — зі слов'янської, 20 — із загальної ономастики, 82 роботи з української топоніміки, 10 праць про українських назвознавців, 26 оглядів та рецензій ономастичних видань, 5 передмов до тематичних публікацій, 5 випусків ономастичної бібліографії, 18 виступів на наукових конгресах, 23 публікації на дотичні до ономастики теми — всього 243 позиції. У Оттавському державному архіві знаходяться 10000 карток із козацькими прізвищами з 1649 року, 30000 прізвищ канадських українців, зібраних науковцем; у роботі «Географічні назви Бойківщини» (роки видання окремою книгою - 1939, 1962)  Я.Рудницький пояснив близько 2000 топонімів; у праці «Канадійські назви українського походження» (1951 рік) в історичному, етнічному, морально-естетичному, мово­знавчому аспектах проаналізовано 178 найбільш характерних українських топонімів, що отри­мали нове місце побутування на канадській землі. Учений виступав проти нівеляції та спо­творення українських назв (географічних та антропонімічних) в умовах еміграції, неправильної транслітерації їх при перекладі, ідеологізації та дилетантського підходу до тлумачення етимологія основних українських топонімів.

     Важливою ділянкою наукової діяльності професора Рудницького була діалектологія. Перша праця зі згаданої теми — «Діалектологічна праця в терені» - датована 1933 роком. Згодом вийшли друком «Українська мова та її говори» (1937 рік), «Українські східнокарпатські діалекти лемків, бойків, гуцулів» (1940, співавтор - Г. Наконечна), «Міські говірки Львова» (1943 рік), «Говір Ільниці на Закарпатті» (1944 рік), «Нарис української діалектології» (1946 рік), «Гадяцький говір» (1949 рік).

     Учений світового масштабу, Я.-Б. Рудницький володів десятьма мовами, багато його робіт написано англійською, німецькою, польською, у ряді праць зустрічаємо уривки чеською, лати­нською, старослов'янською. Але найбільше його турбували стан і перспективи розвитку рідної мови. Тому особливе місце серед публікацій Рудницького - україніста і патріота - займають твори соціолінгвістичного спрямування та видання, присвячені питанням культури мовлення, збережен­ню самобутності, неповторності і «соборності» української мови, розширенню сфер її використан­ня та популяризації в західному світі.

    Чи не найпомітнішою серед них є праця «Лінгвоцид», що після 1967 року багато разів пере­видавалася.

    Дослідник усвідомлював, що «після 1929 за Збручем...пішов шіяновий і систематичний на­ступ на все українство, отже й на українську мову», що уряд «хоч і не заборонив офіційно украї­нську мову, старається наблизити її... до російської мови і що цей процес «йде скорим ходом вперід, головно ж — у ділянці термінології (й скорочення), складні й правопису, що вже значно одбіг від академічного». Учений рішуче виступав проти політичного втручання у внутрі­шню структуру мови.  Як лінгвоцидну акцію трактує учений вилучення у 30-тих роках з українського алфавіту бу­кви «ґ». У 1975 році він надсилає меморандум Канадській національній комісії Об'єднаних Націй, Освітній, науковій і культурній організації ЮНЕСКО про необхідність проведення заходів щодо повернення в український алфавіт вказаної вище літери. Протягом 1941-1969 років він уклав спеціальний словник слів із літерою «Ґ», що налічує близько 1000 лексичних одиниць, включаючи історичні та етимологічні пояснення кожної з них.

    Творча спадщина визначного вченого Я.-Б. Рудницького охоплює широке коло проблем і заслужила високу оцінку в наукових колах. «Його праці з царини мовознавства (зокрема ономастики та етимології) мають тривале значення, їхній засяг - на кілька поколінь!» - вважав відомий канадсько-український учений Яр Славутич. «Епохальною подією в українському академічному житті» названо вихід друком «Етимологічного словника української мови» Яросла­ва Рудницького на сторінках популярного видання «Америка» (1966 рік). Його наукова діяльність заслужено відзначена. До 125-річчя Канади генерал-губернатор Канади Роман Гнатишин нагородив професора Ярослава-Богдана Рудницького найвищою відзнакою «Лицар ордена Канади». Сам Ярослав-Богдан Рудницький так писав про свою діяльність у Канаді: «Після докторату я 1938 року поїхав на студії за кордон: був у Берліні, Парижі, Празі, де лишався до кінця війни. Потім був доцентом, професором у Вільному Українському Університеті в Мюнхені, мав змогу спілкуватися із старою Генерацією ідеалістів - Дмитром Дорошенком, Дмитром Антоновичем, Дмитром Чижевським та іншими - тими, хто самовіддано працював на українську справу, на українську ідею. Мені це дуже імпонувало, і я намагався перейняти в них досвід, Тож я став ніби сполучником між тією Генерацією і нинішньою комерційною».

    Своїми знаннями, самовідданою працею, творчими здобутками Ярослав-Богдан Рудницький зробив значний внесок у розвиток рідної мови, прославляв її, примножував її багатства, сприяв розповсюдженню у всьому світі. Своє гасло «Я не належу до жодної партії, моя партія — Україна» вчений сповідував усе своє свідоме життя.

Вероніка Браткевич, учениця 10 класу 

Дивізійської ЗОШ І-ІІІ ступенів 

23  січня  2017 

Допомагати іншим - наш обов'язок. 

І не тому, що за доброту воздасться,

а тому що людям природою дана людяність.

Ми всі повинні допомагати один одному.

Пам’ятайте про це!

       Війна на Донбасі триває ось уже третій рік. Через непросту ситуацію в країні люди здебільшого збідніли, ледь зводять кінці з кінцями, і, що найгірше, — українці збайдужіли та розчарувалися. Війна увірвалася в наше спокійне, розмірене життя, немов цунамі, вихор, грім, землетрус. Увірвалася і перекроїла все – плани на майбутнє, родинні і дружні зв’язки, спокій та впевненість у завтрашньому дні. Цю гібридну війну вітчизняні ЗМІ називають АТО, військовим конфліктом, але суть від цього, на жаль, не змінюється. І як тепер бути? Чим допомогти нашій армії, біженцям зі Сходу, солдатам, які отримали поранення? Кожен вирішує це питання по-своєму: хтось переказує кошти на спеціальні рахунки або знайомим волонтерам, інші опікуються біженцями, ще хтось – відвідує поранених вояків АТО, які проходять лікування в госпіталях.

       У Дивізійської ЗОШ І - ІІІ ступенів в останній тиждень навчання перед зимовими канікулами пройшов волонтерський тиждень допомоги пораненим бійцям ЗСУ. Цей захід був запланований заздалегідь, ініціаторами його проведення стали лідери учнівського самоврядування «Шкільної держави успіху». Спочатку учні виготовили оголошення – повідомлення про акцію, які розклеїли в селі, приносили продукти харчування, виготовляли вітальні новорічні листівки, писали зворушливі листи, малювали малюнки, збирали кошти, готували святковий концерт.  

       І ось в суботу 24 грудня 17 учнів разом з педагогами та батьками відвідали з волонтерською допомогою поранених солдатів, які перебувають на лікуванні в Одеському  клінічному шпиталі. Біля госпіталю нас зустріли волонтери шпиталю і розповіли історію створення цього медичного закладу на півдні України.

      Всі дуже хвилювалася…  Багато хто з нас вперше йшов до людей, які постраждали на війні,  щоб сказати щирі слова подяки воїнам, які  мужньо встали на захист нашої країни.  Так як у бійців  різні за важкістю поранення, зібрати їх на концерт в одному місці  було неможливо, то учням довелося виступати в кожній палаті. Всі наші герої - захисники були привітними, доброзичливими, охоче спілкувалися з учнями, відповідали на складні, досить не прості учнівські  питання, давали поради. Можна сказати, що в кожній палаті від воїнів діти отримали наочні життєві «Уроки мужності» від тих, хто і є їхніми живими героями. Ми познайомилися з солдатами, яким тільки 20 років, і з тими - кому вже за 50. Вони з різних куточків України, з різних військових частин, розмовляють різними мовами, але об’єднала всіх  їх любов до Батьківщини, за незалежність якої, вони готові стояти до останнього. В кожного за плечима  не один день війни, бойові будні, гіркі втрати… Але на питання: чи повернуться вони знову на передову, кожен відповів без вагань – так, тільки трохи підлікуємося, роботи ще у нас  там – непочатий край.  В їхніх очах стоїть війна, вони крізь неї дивляться на події, що відбуваються довкола, вимірюючи цінність кожного слова чи вчинку. Кожного з них ми надовго запам’ятаємо, і завжди в наших серцях буде вдячність до цих чоловіків. Всі вони заслуговують на пошану, бо й історія у кожного – не проста.

      Але серця їхні неозлоблені, душі щирі, насичені якоюсь неземною духовністю і порядністю. Майже кожен із них бажав учням стати гідними громадянами і  щасливо жити в оновленій правовій демократичній Україні, за яку вони і воюють, а ще - шанувати родину, батька і матір, вчителя, берегти традиції роду, мову, знати історію, піклуватися про тих, хто поруч.

   Наші артисти воїнам теж сподобалися, це було видно по їхніх емоціях,  висловлених щирих словах подяки.

      Хочеться сказати спасибі всім батькам учнів,  працівникам школи, колективу дитсадка «Веснянка», які підтримали і допомогли учнівському самоврядуванню в проведенні цієї благодійної акції, за порозуміння, матеріальну допомогу, гарно оформлені новорічні листівки, малюнки, продукти харчування.

     Дякуємо вам, люди, які щоразу діляться своїм добром з тими, кому воно зараз потрібне якнайбільше. Особливо хочеться подякувати родинам: Скалозуб Г. П., Дімітровій М. П., Бойко А.І., голові правління СПАТ «Україна» Дротенко О.А., Смірновій О.А., Модвал Н.І., Древаль Н.С, Колесник Б.П., Голубенко Н.І., Литянському В.Ф. за  допомогу в організації поїздки та за постійну матеріальну підтримку педагогічного та учнівського колективу нашої школи! Спасибі вам усім і низький уклін за виховання дітей і за людяні, порядні вчинки у такий складний час!

      А допомогти пораненим бійцям, може кожен із нас, хто має в серці бодай трохи любові і здатен нею поділитися.  Діліться любов’ю та добром,  і вірте, що лише таким чином можна перемогти, змінити країну, світ навколо себе!

     Адже матеріальні речі – суттєві, проте значно вагоміше те, що в душі! Звичайна людська небайдужість і прагнення щось робити, а не сидіти сидьма й чекати, поки інші все зроблять за тебе. І для цього не потрібно мати мільярдні статки в електронних деклараціях. Просто потрібно мати бодай крихту любові – до Батьківщини, до ближнього. Любові до життя.

                   Колесник Лілія Федорівна,

заступник директора з ВР,

Рекс Юрій, Древаль Валерія,

лідери учнівського самоврядування

«Шкільної держави успіху».

Кохайте мою Україну!

Тобі - 25, із колін ти піднялась,

ти гартувалась, мужніла, сміялась.

Але тебе знов на коліна кидають,

права вибору тебе позбавляють.

Не мовчи, Україно, про свій вибір кричи,

незалежність для нас збережи.

За ці 25 з тобою все пережили:

дві революції перетерпіли,

п’ятьох президентів при владі ми мали,

але від їх справ лише страждали.

А  зараз війна тебе розтерзала,

три регіони  майже забрала.

Народ наш потрохи щодня вимирає,

бо влада  про нас зовсім не дбає.

Ти  бачиш, рідненька, що ми, твої діти,

Не можемо довго знущання терпіти.

Та хоч ти у скруті, тебе ми кохаєм,

З рукою на серці гімн всі співаєм!

У  вишиванці на святі -

Українці на таланти багаті,

Гостей з хлібом - сіллю стрічаєм,

Ще й пісню ми їм заспіваєм.

Сини України – найкращі солдати!

Під стать їм вмілі красуні -  дівчата,

Борщ і вареники приготують,

І гостей  усіх нагодують.

І то ж чому так у нас -  ви  мене не питайте:

Просто зі мною Україну кохайте!

Мій син  - Герой! Герої  не вмирають!

Сидить змарніла мати  у старенькій хаті,

Давно весна вбралася у яскраві шати,

Але душа її радіти геть не хоче -

Бо в  пам’яті у неї та зима,

Коли синок пішов в АТО служить,

Вже рік його на світі як нема,

Але матуся чекає його кожну мить.

Сидить  і мріє, зараз він прийде,

відчиняться двері, у хату зайде.

Вони не відчиняться, він не завітає

Вже рік в могилі  солдат спочиває,

Їй говорили сусідки її,

Ганно, змирись він вмер на війні.

А серце боліло, вона все мовчала,

і горе материнське подалі ховала.

І ось знову – зима, лиш вона помирає,

Сусідка Оксана її доглядає.

Говорить старенька без зупинки про сина,

Хоча вже саму чека домовина.

Оксаночко люба, я вже вмираю,

Але перед смертю тебе попрохаю,

Як прийде синок, хай мене не шукає,

Скажи йому, що мама  у Бога чекає…

Ганнусю, ви що, його вже рік як нема,

Він в Сотні Небесній давно спочива.

Оксано, скажу я тобі, і всі нехай знають -

Мій син  - Герой! Герої  не вмирають!

Із цими словами душу Богу віддала,

Отак два життя війна і забрала.

                                                                                     Летіла в небо сотня  журавлями

Летіла в небо сотня  журавлями,

В ній юні хлопці і старі чоловіки

Не встигли попрощатись з матерями,

До Бога полетіли на віки.

Неначе птахи, високо летіли,

Майдана стогін  більше не лякав,

Ще жить на світі цім вони хотіли,

Але, на жаль, життя тиран забрав.

За їхню мрію їх же  й покарали.

Ті, що повинні були захищать.

І хоч навіки тіло розтерзали,

Але козацький дух їх не зламать!

Давно у вирій душі полетіли,

Назад не повернути тих людей,

Їх забрали на небо вищі сили,

Ця сотня для нас з вами – Прометей!