Лише з добра усе бере початок!  Врятує світ краса — Завжди так говорили. Тепер врятує світ лиш доброта.  Бо однієї вже краси занадто мало, Бо стільки всюди зла — людина вже не та. Тож, люди, на землі! Спішіть добро творити, Щоб нам не згинути у морі зла, Щоб кожен міг серед краси прожити У царстві справедливості й добра !           Всім тим, хто бажає мені зла.                       Добра Вам, чуєте ?! Добра!!!

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Хто світлий вогник в грудях своїх має!
З ким почуватимемось ми на висоті,
Хто крила дасть нам, бо і сам літає!

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Хто нам не дасть обличчям в бруд упасти!
З ким не захочеться у нашому житті,
Образити, біль причинити, вкрасти!

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Хто йде вперед й ніколи не здається!
Ті, хто по вуха в щасті й доброті,
Хто порадіє з нами, посміється!

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Чиї серця наповнені любов’ю!
Хто нам світити буде в темноті,
В важку хвилину скаже:  "Я з тобою!"

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Із кого треба приклад всім нам брати!
Хто не залишить нас на самоті,
Тоді, як доля вирок дасть — до страти!
 

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Хто зробить нас хоч трішки щасливішим!
Той, хто із легкістю у будь-якій біді
Нам скаже: "Щоб не сталось — не залишу!"

Хай поруч з нами завжди будуть ті,
Кому спокійно можна довіряти.
Ті люди, в кого завжди на меті —
Надіятися, вірити й кохати!!!

© Людмила Степанишена

26 травня 2023 

26 травня вчителі КЗ "Дивізійський ліцей" отримали чудовий подарунок "Триптих" від Філіпенко Ольги Анатоліївни, який вона виготовила власноруч. Щиро дякуємо за шанобливе ставлення та творчу роботу колеги, надіслану нам напередодні свята "Останнього дзвоника".

Лист від Ольги Філіпенко

 Відео  Ольги Філіпенко  про виготовлення тріиптиху  

02 травня 7 учнів КЗ "Дивізійський ліцей" отримали блакитні рюкзачки ві ЮНІСЕФ.

 

Шкільні рюкзаки із канцелярським приладдям від ЮНІСЕФ за підтримки Global Partnership for Education, передані в громаду обласним гуманітарним штабом, отримали 7 учнів КЗ «Дивізійський ліцей» з числа дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, 1 травня 2023 року.

Ми щиро вдячні міжнародним благодійникам до допомогу!

Все буде Україна!

 

 

20 вересня проводиться Осінній День «Полюби свою домашню тварину». Цей день про відповідальність, піклування, справжню дружбу та любов!

 

Не дарма девізом цього свята стали слова Маленького Принца з твору Антуана де Сент-Екзюпері: "Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив".

Бажання завести домашнього улюбленця з'являється майже в кожній родині. Часто ініціаторами цього стають маленькі діти.

Домашніх тварин прирівнюють до повноцінних членів сім'ї. адже вони потребують догляду, часу, уваги. До того ж для дітей вони стають найліпшими друзями. Доглядаючи за маленьким домашнім улюбленцем, дитина стає відповідальнішою і терплячішою, що допоможе їй у подальшому житті.

Вибір домашнього улюбленця — це дуже відповідальне завдання. Передусім потрібно з'ясувати, чи всі члени родини згодні завести тварину, оскільки так чи так доглядати за нею доведеться кожному. Якщо ж рішення прийняте, то варто зважити всі «за» та «проти».

Зазвичай, обираючи домашню тварину, діти надають перевагу собакам, котам, птахам або гризунам. Кожен із цих представників тваринного світу має свої особливості. Ми підготували для вас, наші любі читачі, ряд цікавих фактів про домашніх тварин:

1. Найбільш популярними домашніми тваринами у світі є собаки і кішки. 95% всіх господарів розмовляють зі своїми домашніми тваринами.

2. Як кішки, так і собаки допомагають зняти стрес і нервову напругу, розслабитися і відпочити в кінці робочого дня. Вони дарують позитивну енергію своєму господареві.

3. Такі популярні домашні тварини, як морські свинки, були приручені інками ще близько 7000-9000 років тому, причому з сільськогосподарськими цілями.

4. У собак є близько ста різних виразів морди. За допомогою вух собаки вміють робити різні гримаси.

5. Собакам протипоказана їжа, в якій міститься шоколад (цукерки, шматочок торта тощо). Для них шоколад є отрутою і може викликати дуже сильне отруєння.

6. Кішки неймовірно охайні. Вони приділяють вилизуванню шерстки чверть свого часу! Але вони доглядають за собою не тільки заради чистоти і акуратності. Кішка злизує з шерсті речовина, що містить вітамін Д, який необхідний для її здоров’я та життєдіяльності.

7. В повній темноті кішка може орієнтуватися за допомогою вібрісів.

8. Котячі щелепи не можуть рухатися у сторони.

9. Приблизно 18 годин на добу кішки сплять, а також люблять дихати свіжим повітрям.

10. Кішки можуть розвивати швидкість 19 кілометрів на годину. У котів, порівняно з собаками, краща пам’ять. Домашні кішки нявкають тільки тоді, коли спілкуються з людьми. А для спілкування між собою нявкання їм ні до чого.

11. За кількістю улюблених домашніх тварин б’ють всі рекорди кішки.

12. Часто люди в якості домашніх вихованців тримають птахів, зокрема, папуг. У папуг відсутні голосові зв’язки. Імітуючи людську мову і видаючи інші звуки, вони користуються дзьобом..

13. Щурів в домашніх умовах не можна тримати поодинці, без співжиття з собі подібними вони марніють і сумують. Їм завжди потрібна компанія.

14. Золоті рибки, вельми популярні домашні вихованці, вони можуть жити у воді кімнатної температури.

15. Домашні кролики часто люблять грати в хованки і доганялки, причому як зі своїми господарями, так і один з одним.

16. У більшості країн закон забороняє тримати вдома небезпечних представників фауни, великих хижаків або отруйних рептилій.

В КЗ "Дивізійський ліцей" в цей день в 1-11 класах були проведені класні години з метою правильного вибору домашніх улюбленців та їх правильний догляд.

 

 

 

В комунальному закладі «Дивізійський ЗЗСО І-ІІІ ступенів», починаючи з 9 листопада, проводиться тиждень української мови.

 

Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

9 листопада, коли православна церква вшановує пам’ять преподобного Нестора Літописця, автора відомого літопису «Повість минулих літ», ми святкуємо День української писемності і мови. В комунальному закладі «Дивізійський ЗЗСО І-ІІІ ступенів», починаючи з 9 листопада, проводиться тиждень української мови.

12 листопада до проведення шкільних заходів, присвячених знаменній даті, долучились учні 6 класу (класний керівник Шевченко Ліана Ашотівна), 10 класу (класний керівник Желєзняк Людмила Дмитрівна), 3 класу (класний крівник Рекс Галина Іванівна), 8 класу ( класний керівник Пономаренко Людмила Валентинівна).

В 6-му класі відбулось свято рідної мови, в якому діти перегорнули декілька сторінок історичного календаря нашої рідної мови, отже вона бере початок із сивої глибини віків.

Мова - то не просто слова і звуки. Це - голос народу. Втрата мови веде до зникнення самої нації. Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови - 7 тисяч років. З покоління в покоління передавали предки нам цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

В 10 класі під час виховного заходу мова йшла про «Світлицю слова у безмежжі часу», про тих людей, яки творили історію української мови: Нестора Літописця та його найвизначнішого твіру «Повість временних літ», про Кирила та Мефодія, слов’янську абетку й «Велесову книгу, про друкарів Івана Федорова і Петра Мстиславця, про перший Буквар української мови та Острозьку Біблію, надруковані Іваном Федоровим; про українських письменників-класиків…

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.» (Панас Мирний)

Також, з 10-класниками обговорили значну подію 9 листопада - написання 21-го радіодиктанту національної єдності «Слідом за пам’яттю». Цього року автором та читачем диктанту став письменник Юрій Андрухович, який повідомив, що зміст диктанту «буде початком моєї майбутньої книжки. Я навіть оголосив, що це буде роман. Ну, можливо, це буде збірка оповідань. В будь-якому разі, мені тепер залишається написати решту, а перші 199 слів у мене вже є.» Також Андрухович зазначив: «Радіодиктант – це перевірка на мислення, пам’ять, уяву, інтелект, начитаність. Якщо ви хочете їх розвивати й демонструвати, то непогано для початку зрозуміти, на якому вони у вас рівні. І граматична адекватність – один із чітких цього рівня показників» І також цікаво, що письменник зізнався, що текст був доволі складний, і жартує, що він особисто не зміг би написати його без помилок, якби не написав його сам.

Щодо змісту диктанту «Слідом за пам’яттю», то він дуже цікавий, емоційний, сповнений дитячими спогадами про улюблений парк. А використання епітетів, конструкцій та зворотів говорять про лексичне і граматичне безмежне багатство нашої рідної української мови !

В 3 класі день пройшов під гаслом "Ми - українці і цим пишаємось..." Заходи, які були проведені, перетворили дні шкільного життя на свято Українського слова, яке з гордістю, любов'ю линуло з вуст юних патріотів.

У 8 класі пройшла вікторина "Чи знаєш ти українську мову?" За перемогу у ході вікторини змагались дві команди "Орли" та "Розумники", виконуючи різні завдання: складаючи слова з букв, відрізняючи правдиві твердження від фейкових, відповідаючи на питання з історії.

Відзначення Дня української мови та писемності дало змогу учням доторкнутися до джерел духовної культури рідного народу, поглибити знання про витоки писемності та розвиток української мови, її правопис; усвідомити необхідність пропагування української мови в суспільстві, підвищення власної мовної культури як обов’язку кожного українця.

13 листопада, в багатьох країнах світу відзначається щорічний Всесвітній день доброти.

 

Відзначати це свято вперше запропонували учасники волонтерського руху "За доброту", що виник в Японії в 1997 році. Датою для нього був обраний день відкриття в 1998 році в Токіо 1-ї конференції Всесвітнього руху доброти. Офіційно Всесвітній день доброти був заснований у Сінгапурі 18 листопада 2000 року на III конференції Руху доброти.

Всесвітній день доброти – це свято дії, тому й заходи, приурочені до цього пам'ятного дня, завжди спрямовані на допомогу нужденним людям. Воно має надихати людей на добрі вчинки і сприяти поліпшенню життя в світі.

Хочеш бути доброю людиною? То добірка книг тобі у поміч!

 

                     

З 1 по 30 вересня 2021 року проходила Всеукраїнська благодійна акції «Монетки дітям», яку ініціювали Національний банк України та благодійний фонд «Таблеточки».

 

Близько 4000 навчальних закладів, трудових колективів та організацій доєдналися до цієї ініціативи, аби у простий та веселий спосіб зібрати монети та перетворити їх на потужну допомогу для сотень дітей, що борються з раком. 

Враховуючи велику кількість навчальних закладів, які активно долучалися до збору наприкінці вересня, акцію продовжено до 15 жовтня.

Усі, хто не встиг здати монети, може це зробити в окремих відділеннях ПУМБ та Райффайзен банку. Карту відділень, куди можна здати монети з 1 по 15 жовтня, ви знайдете тут.

Щодня три сім’ї в Україні дізнаються, що у їхньої дитини рак, і залишаються віч-на-віч з хворобою. Подолати дитячий рак можна лише разом, підставивши плече допомоги родинам онкохворих дітей.

 Монети номіналом у 25 копійок вийшли з обігу майже рік тому, але у багатьох з нас вони й досі лежать у скарбничках без діла. Кожна така монета, кожні 25 копійок – це крок назустріч здоровому дитинству для сотень онкохворих дітей.

Учні  1-11 класів  КЗ "Дивізійський ЗЗСО І-ІІІ ступенів" також приєдналися до Акції.  Монетки збирали з 21 по 30 жовтня, всього було зібрано 490 гривень. Найбільш активними учасниками були учні 4 класу, які зібрали більше 54 гривень, та учні 1 класу, які зібрали більше 50 гривень.

 

 

4 жовтня 2019 року в КЗ "Дивізійська ЗОШ І-ІІІ ступенів" відбувся чудовий захід на честь професійного свята вчителів - Дня працівників освіти України. Зпрошені були вчителі, які зараз знаходяться на заслуженому відпочинку. Свято "Від усієї душі" проведено у дружелюбній та зворушливій атмосфері. Ведуча дійства Бойко Алла Василівна, заступник директра з виховної роботи, занурила всіх присутніх у далекі роки створення та діяльності нашої школи. Мова також йшла про засновників закладів освіти на території села Дивізія, про її керівників та кадровий склад . Хвилиною мовчання пом'янули тих, хто не дожив до наших днів...
Директор школи Колесник Лілія Федоріна та вчителі присвячували самі теплі слова своїм колегам та колишнім вчителям. Згадували самі пам'ятні моменти з такого насиченого шкільного життя. Вчитель музики Шульга Світлана Петрівна професійно вітала вчителів гарними піснями про дітей, школу, вчителів та отримала заслужені компліменти та бурхливі оплески за свій чарівний голос. Бабич Наталія Іллівна декламувала авторські вірші на адресу колег.
Дуже приємними були спогади та привітання від імені колишніх учнів, нині працівників школи та інших установ: Бистрики Ілони Сергіївни, Дротенка Олега Михайловича, Левінського Анатолія Михайловича, Колесник Лілії Федорівни, Дротенко Лариси Аксентіївни, Древаля Миколи Трохимовича, Древаля Геннадія Трохимовича, Ситник Олени Іллівни, Кугут Ольги В'ячеславівни, які закінчували Дивізійську школу.
Свято закінчилось щирими подяками за доброту, терпіння, турботу, розуміння; побажаннями здоров’я, радості, благополуччя, хороших учнів, добра, теплоти і удачі!

В День працівників освіти ми, педагоги і випускники Дивізійської школи, ВШАНОВУЄМО ПАМ'ЯТЬ ВЧИТЕЛІВ, ЯКИХ НЕМАЄ СЕРЕД НАС, ЯКІ ПІШЛИ У ВІЧНІСТЬ, та залишилися назавжди в наших серцях:
1. Атаманенко Олена Давидівна
2. Бондаренко Галина Лаврентіївна
3. Воронюк Ганна Родіонівна
4. Гарматіна Марія Дем’янівна
5. Головченко Ганна Яківна
6. Губа Василь Іванович
7. Дорошенко Ілля Прохорович
8. Дорошенко Надія Фомічна
9. Жбанкова Ольга Степанівна
10. Зайцев Василь Семенович
11. Зайцева Ганна Калістратівна
12. Зайцева Софія Василівна
13. Козачкова Наталія Іванівна
14. Кравченко Лідія Антонівна
15. Крицька Юлія Федорівна
16. Маліцька Олександра Антонівна
17. Марія Петрівна
18. Назаренко Анатолій Семенович
19. Олейниченко Іона Володимирівна
20. Олейниченко Петро Сергійович
21. Пономаренко Тетяна Яківна
22. Попозогло Тетяна Леонідівна
23. Ткаченко Марія Макарівна
24. Цуркан Неоніла Йосипівна
25. Чумаченко Катерина Дмитрівна
26. Щербак Надія Василівна
27. Юреско Тамара Костянтинівна

Влітку 2019 року в кабінеті зарубіжної літератури КЗ "Дивізійська ЗОШ І-ІІІ ступенів" здійснено капітальній ремонт та за задумом вчителя Гордієнко Людмили Георгіївни приміщення було перероблено на кабінет християнської етики. Придбані нові стенди.
2 вересня учні 11 класу та Людмила Георгіївна презентували вчителям оновлений кабінет та нові змістовні стенди.
Основи християнської етики викладаються в нашій школі з 2011/2012 навчального року з метою формування у дітей та молоді високоморальних якостей, патріотичної та громадянської свідомості, ціннісних орієнтирів, які ведуть людину шляхом пізнання Істини, Добра, Краси. Крім уроків досвідчений вчитель-майстер Гордієнко Л.Г. щороку проводить позакласну роботу з виховання духовних цінностей, відзчначаючи традиційні релігійні свята.

Я Деду Морозу письмо напишу...
Здоровья и счастья для вас попрошу, 
И вы ему тоже пишите. 
Стесняться не надо, просите! 
Просите, чтоб дети смеялись, 
Чтоб взрослые жить не боялись, 
Чтоб войны греметь перестали, 
Чтоб мамы детей не бросали. 
Чтоб слов было много хороших, 
Чтоб добрых людей стало больше 
Чтоб не было злобы и фальши, 
Чтоб Бога боялись, как раньше, 
Чтоб зависть исчезли и хамство, 
Предательство, трусость и чванство, 
И в душах хватало, чтоб места 
Для совести, веры и чести!
 

Интернет

Ищите радость в мелочах, и день окажется подарком.

И свет появится в очах, и добрым станет мир и ярким.

Проснитесь, улыбнитесь вдруг, теплу и солнцу , птичьим трелям.

И все изменится вокруг... Ведь в это стоит лишь поверить !

С прощёным воскресеньем, братья, сестры!

Простите Вы, пожалуйста, меня.

Просить прощенья – никогда не поздно,

С любовью жить, друг друга не виня.

Юлия Зельвинская

9 січня 2018 року, Високопреосвященний Агафангел, митрополит  Одеський та Ізмаїльський відвідав Одеський академічний театр музичної комедії ім.М.Водяного, де взяв участь у щорічній святковій виставі для дітей з недільних шкіл Одеської єпархії, а також для дітей з вимушених переселенців зі сходу України. Всього більше тисячі дітей прибули за запрошенням митрополита Агафангела на «Митрополичу ялинку».Дивіться повну версію чудового та казкового Різдвяного спектаклю «Віфлеємська зірка».  

Боже, дай Веры, кому не хватает,

Дай Радости тем, кто всегда унывает.
Смирения - кто непрестанно гордится
И Путь укажи, если кто заблудился.
Дай Каплю Надежды в отчаянье впавшим
И Света во тьме - никогда не видавшим.

Награду дай тем, кто Прощает любя.
Кто плачет, страдает, дай радости дня...
Дай, Боже, семью, кто способен любить
И завтрашний День - кому хочется Жить!

Ему сегодня позвонила мама.
«Сынок, не знаю даже как сказать!»
«Мам, говори как есть: быстрей и прямо.
В любой момент связь может оборвать.

Тайга вокруг..ждём помощи..поломка.
Нас снегом занесло..и вертолёт.»
«Беда, сынок! Беда с твоим ребёнком!
Молюсь что силы, чтобы Бог помог!»

Он побледнел: «Что с дочкой? Что случилось?
В тринадцать..что могло произойти?»
«Не прижилась в той школе..не сложилось.
Врачи сейчас пытаются спасти!

Сейчас же модно бить…и бить жестоко.
Не захотела видно прогибаться.
Изгоем стала в школе, одинока.
И сверстницы решили посмеяться!

Их шестеро, что били не щадя!
А мальчики на телефон снимали.
Я до сих пор не верю! Так нельзя!
И сами это в сеть повыставляли!»

Холодным потом весь прошибло лоб:
«Насколько всё серьёзно?» «Сын, не знаю!
Меня к ней не пускают!» «Мама, стоп.
Помедленней. Я слов не разбираю.»

«Разбили нос. Повыбивали зубы!
Не тело..а сплошная гематома!
Пусть Бог накажет их..и их «ютубы»!
И кто же их растит такими дома?

А голова пробита кирпичом!
Ведь так не поступают даже звери!»
Он весь дрожал: «Поговори с врачом!»
«Разве такой судьбы мы ей хотели?»

Он шёл по снегу..слёзы по щекам.

«Иду, доча, держись!»..Откуда волки?!
Как-будто окружали..тут и там.
А впереди и позади..лишь ёлки.

Он закричал, что силы: «Убирайтесь!!!
Мне не до вас! Мне к дочке срочно надо!
Вернусь..хоть на кусочки разрывайте!
Но..не сегодня. Я ей нужен рядом!»

Волк взглядом впился..видимо вожак.
И этот взгляд до дрожи пробирал.
Потом ушёл..и всех увёл..вот так!
Казалось, волк..и тот всё понимал.

Окоченевший…он то шёл, то полз.
Добрался..Все коллеги подбежали.
Кто деньги, кто билет на самолёт.
Такой поддержкой в горе его стали!

Всё обошлось..Жива!..Тварям назло!
Он перевёз их с бабушкой к себе.
Мозг не задет..хоть с этим повезло.
За что?..такой удар в детской судьбе?

Родителям казалось..им привидилось!
Что это их касается детей.
Одет, обут, айфон — воспитан! (видимость)
SOS — люди! Мы кого растим?..зверей?!

Такое.. сплошь и рядом! Вы поймите,
Что не достаток красит и не чек!
Вы человечность в детях сохраните!
Дожили!.. Волк добрей, чем человек!
ИНЕТ…..

Автор: Наталья Задорожная

   Его родители были врачами, строгая такая интеллигенция, много-много книг дома, захватывающие обсуждения, поэты, философы, и - бедность. 
      Они жили от зарплаты до зарплаты, денег всегда не хватало, и брать с больных, или зарабатывать как-то по-другому - было стыдно и неприлично. 
      Он был тогда еще пацаном и бегал зарабатывал как мог - за чем-то присмотреть, с чем-то помочь, и маме отдавал все эти деньги, хотя мама была и не в восторге - нужно учиться, сынок, говорила она ему. 
     А еще у них неподалеку был молокозавод, иногда он брал на том молокозаводе бидоны с молоком, и продавал на трассе, он навсегда потом запомнит эту серую дорогу, пронизывающий ветер, и моросящий прямо в лицо дождь вперемешку с грязью. Зато - дома всегда был хлеб. 
        И он учился, был лучшим в классе по английскому - это в их крошечном районе-то! И в девятом классе его даже отправили на областную олимпиаду по английскому, он написал все правильно, немного жал новый костюм, было душно, и - возле одного из участников - мальчика-красавчика из престижной городской школы - будущего победителя -сидело сразу несколько учителей и помогали ему отвечать. Он тогда спросил - что это, как, почему?.. Ну, ты же все понимаешь.. - был ему ответ. Ощущение удушающей, раздирающей душу несправедливости.
     А после института он очень хотел поехать учиться за границу, но как и за что, потому отправился на автобусе с другими работягами под Копенгаген, в деревню и жил там на ферме, мыл лук, два года. Потом как раз хватило на билеты и проживание в Стокгольме - тогда обучение для иностранцев там было бесплатным - нужно было лишь подтвердить свой уровень знаний, а жить и добраться туда - за свой счет. 
… Много воды с тех пор утекло. Он вернулся домой после обучения, много работал, стал влиятельным бизнесменом и однажды даже.. купил тот молокозавод, с которого пацаненком бегал с бидонами на трассу. 
Я снимала его недавно - в своем городе он открыл лицей для талантливых детей - обучение для них там бесплатно, никакого блата, медалей и «своих», такой лицей, о котором даже многие шведы не могут и мечтать! Я много видела, но такого - чтобы школу с нуля за свой счет и без прибыли - такого я еще не видела. Я его спросила - зачем ты это делаешь. 
- Ну, кто-то строит церкви. А я вот так, школы. Чтобы у них у всех был шанс в жизни. - отвечает смущенно. 
Тот момент когда ты сам - можешь стать своей внутренней справедливостью.

У мамы в серванте жил хрусталь. Салатницы, фруктовницы, селедочницы. Все громоздкое, непрактичное. И ещё фарфор. Красивый, с переливчатым рисунком цветов и бабочек. Набор из 12 тарелок, чайных пар, и блюд под горячее.

Мама покупала его еще в советские времена, и ходила куда-то ночью с номером 28 на руке. Она называла это: «Урвала». Когда у нас бывали гости, я стелила на стол кипенно белую скатерть. Скатерть просила нарядного фарфора.

— Мам, можно?

— Не надо, это для гостей.

— Так у нас же гости!

— Да какие это гости! Соседи да баб Полина…

Я поняла: чтобы фарфор вышел из серванта, надо, чтобы английская королева бросила Лондон и заглянула в спальный район Капотни, в гости к маме. Раньше так было принято: купить и ждать, когда начнется настоящая жизнь.

А та, которая уже сегодня — не считается. Что это за жизнь такая? Сплошное преодоление. Мало денег, мало радости, много проблем. Настоящая жизнь начнется потом. Прямо раз — и начнется. И в этот день мы будем есть суп из хрустальной супницы и пить чай из фарфоровых чашек. Но не сегодня. Когда мама заболела, она почти не выходила из дома.

Передвигалась на инвалидной коляске, ходила с костылями, держась за руку сопровождающего.

— Отвези меня на рынок, — попросила мама однажды.

— А что тебе надо?

Последние годы одежду маме покупала я, и всегда угадывала. Хотя и не очень любила шоппинг для нее: у нас были разные вкусы. И то, что не нравилось мне — наверняка нравилось маме. Поэтому это был такой антишоппинг — надо было выбрать то, что никогда не купила бы себе — и именно эти обновки приводили маму в восторг.

— Мне белье надо новое, я похудела.

У мамы хорошая, но сложная фигура, небольшие бедра и большая грудь, подобрать белье на глаз невозможно. В итоге мы поехали в магазин. Он был в тц, при входе, на первом этаже. От машины, припаркованной у входа, до магазина мы шли минут сорок. Мама с трудом переставляла больные ноги. Пришли. Выбрали. Примерили.

— Тут очень дорого и нельзя торговаться, — сказала мама.

— Пойдем еще куда-то.

— Купи тут, я же плачу , — говорю я.

— Это единственный магазин твоей шаговой доступности.

Мама поняла, что я права, не стала спорить. Мама выбрала белье.

— Сколько стоит?

— Не важно, — говорю я.

— Важно. Я должна знать.

Мама фанат контроля. Ей важно, что это она приняла решение о покупке.

— Пять тысяч, — говорит продавец.

— Пять тысяч за трусы?????

— Это комплект из новой коллекции.

— Да какая разница под одеждой!!!! — мама возмущена.

Я изо всех сил подмигиваю продавцу, показываю пантомиму. Мол, соври.

— Ой, — говорит девочка-продавец, глядя на меня.

— Я лишний ноль добавила. Пятьсот рублей стоит комплект.

— То-то же!

Ему конечно триста рублей красная цена, но мы просто устали… Может, скинете пару сотен?

— Мам, это магазин, — вмешиваюсь я. — Тут фиксированные цены. Это не Черкизон. Я плачу с карты, чтобы мама не видела купюр. Тут же сминаю чек, чтобы лишний ноль не попал ей на глаза. Забираем покупки. Идем до машины.

— Хороший комплект. Нарядный. Я специально сказала, что не нравится, чтоб интерес не показывать. А вдруг бы скинули нам пару сотен. Никогда не показывай продавцу, что вещь тебе понравилась. Иначе, ты на крючке.

— Хорошо, — говорю я.

— И всегда торгуйся. А вдруг скинут? — Хорошо.

Я всю жизнь получаю советы, которые неприменимы в моем мире. Я называю их пейджеры. Вроде как они есть, но в век мобильных уже не надо. Однажды маме позвонили в дверь. Она долго-долго шла к двери. Но за дверью стоял терпеливый и улыбчивый молодой парень. Он продавал набор ножей. Мама его впустила, не задумываясь.

Неходячая пенсионерка впустила в квартиру широкоплечего молодого мужика с ножами. Без комментариев. Парень рассказывал маме про сталь, про то, как нож может разрезать носовой платок, подкинутый вверх, на лету.

— А я без мужика живу, в доме никогда нет наточенных ножей, — пожаловалась мама.

Проявила интерес. Хотя сама учила не проявлять. Это было маленькое шоу. В жизни моей мамы было мало шоу. То есть много, но только в телевизоре. А тут — наяву. Парень не продавал ножи. Он продавал шоу. И продал. Парень объявил цену. Обычно этот набор стоит пять тысяч, но сегодня всего 2,5. И еще в подарок кулинарная книга.

«Ну надо же! Еще и кулинарная книга!» — подумала мама, ни разу в жизни не готовившая по рецепту: она чувствовала продукт и знала, что и за чем надо добавлять в суп. Мама поняла: ножи надо брать. И взяла. Пенсия у мамы — 9 тысяч. Если бы она жила одна, то хватало бы на коммуналку и хлеб с молоком. Без лекарств, без одежды, без нижнего белья.

И без ножей. Но так как коммуналку, лекарства, продукты и одежду оплачивала я, то мамина пенсия позволяла ей чувствовать себя независимой. На следующий день я приехала в гости. Мама стала хвастаться ножами. Рассказала про платок, который прям на лету можно разрезать. Зачем резать платки налету и вообще зачем резать платки?

Я не понимала этой маркетинговой уловки, но да Бог с ними. Я знала, что ей впарили какой-то китайский ширпотреб в нарядном чемоданчике. Но молчала. Мама любит принимать решения и не любит, когда их осуждают.

— Так что же ты спрятала ножи, не положила на кухню?

— С ума сошла? Это на подарок кому-то. Мало ли в больницу загремлю, врачу какому. Или в Собесе, может, кого надо будет за путевку отблагодарить…

Опять на потом. Опять все лучшее — не себе. Кому-то. Кому-то более достойному, кто уже сегодня живет по-настоящему, не ждет.

Мне тоже генетически передался этот нелепый навык: не жить, а ждать. Моей дочке недавно подарили дорогущую куклу. На коробке написано «Принцесса». Кукла и правда в шикарном платье, с короной и волшебной палочкой. Дочке — полтора годика.

Остальных своих кукол она возит за волосы по полу, носит за ноги, а любимого пупса как-то чуть не разогрела в микроволновке. Я спрятала новую куклу. Потом как-нибудь, когда доделаем ремонт, дочка подрастет, и наступит настоящая жизнь, я отдам ей Принцессу. Не сегодня.

Но вернемся к маме и ножам. Когда мама заснула, я открыла чемоданчик и взяла первый попавшийся нож. Он был красивый, с голубой нарядной ручкой. Я достала из холодильника кусок твердого сыра, и попыталась отрезать кусочек. Нож остался в сыре, ручка у меня в руке. Такая голубая, нарядная.

— Это даже не пластмасса, — подумала я.

Вымыла нож, починила его, положила обратно в чемодан, закрыла и убрала. Маме ничего, конечно, не сказала. Потом пролистала кулинарную книгу. В ней были перепутаны страницы. Начало рецепта от сладкого пирога — конец от печеночного паштета. Бессовестные люди, обманывающие пенсионеров, как вы живете с такой совестью?

В декабре, перед Новым годом маме резко стало лучше, она повеселела, стала смеяться. Я вдохновилась ее смехом. На праздник я подарила ей красивую белую блузку с небольшим деликатным вырезом, призванную подчеркнуть ее большую грудь, с резным воротничком и аккуратными пуговками. Мне нравилась эта блузка.

— Спасибо, — сказала мама и убрала ее в шкаф.

— Наденешь ее на новый год?

— Нет, зачем? Заляпаю еще. Я потом, когда поеду куда-нибудь…

Маме она очевидно не понравилась. Она любила яркие цвета, кричащие расцветки. А может наоборот, очень понравилась. Она рассказывала, как в молодости ей хотелось наряжаться. Но ни одежды, ни денег на неё не было. Была одна белая блузка и много шарфиков.

Она меняла шарфики, повязывая их каждый раз по-разному, и благодаря этому прослыла модницей на заводе. К той новогодней блузке я тоже подарила шарфики. Я думала, что подарила маме немного молодости. Но она убрала молодость на потом. В принципе, все её поколение так поступило. Отложило молодость на старость.

На потом. Опять потом. Все лучшее на потом. И даже когда очевидно, что лучшее уже в прошлом, все равно — потом. Синдром отложенной жизни. Мама умерла внезапно. В начале января. В этот день мы собирались к ней всей семьей. И не успели. Я была оглушена. Растеряна. Никак не могла взять себя в руки. То плакала навзрыд. То была спокойна как танк.

Я как бы не успевала осознавать, что происходит вокруг. Я поехала в морг за свидетельством о смерти. При нем работало ритуальное агентство. Я безучастно тыкала пальцем в какие-то картинки с гробами, атласными подушечками, венками и прочим. Агент что-то складывал на калькуляторе.

— Какой размер у усопшей? — спросил меня агент.

— Пятидесятый. Точнее сверху пятьдесят, из-за большой груди, а снизу …- зачем-то подробно стала отвечать я.

— Это не важно. Вот такой набор одежды у нас есть для нее, в последний путь. Можно даже 52 взять, чтобы свободно ей было. Тут платье, тапочки, белье…

Я поняла, что это мой последний шоппинг для мамы. И заплакала.

— Не нравится? — агент не правильно трактовал мои слезы: ведь я сидела собранная и спокойная еще минуту назад, а тут истерика.

— Но в принципе, она же сверху будет накрыта вот таким атласным покрывалом с вышитой молитвой…

— Пусть будет, я беру.

Я оплатила покупки, которые пригодятся маме в день похорон, и поехала в её опустевший дом. Надо было найти ее записную книжку, и обзвонить друзей, пригласить на похороны и поминки. Я вошла в квартиру и долга молча сидела в ее комнате. Слушала тишину. Мне звонил муж. Он волновался. Но я не могла говорить. Прямо ком в горле.

Я полезла в сумку за телефоном, написать ему сообщение, и вдруг совершенно без причин открылась дверь шкафа. Мистика. Я подошла к нему. Там хранилось мамино постельное белье, полотенца, скатерти. Сверху лежал большой пакет с надписью «На смерть». Я открыла его, заглянула внутрь.

Там лежал мой подарок. Белая блузка на новый год. Белые тапочки, похожие на чешки. И комплект белья. Тот самый, за пять тысяч. Я увидела, что на лифчике сохранилась цена. То есть мама все равно узнала, что он стоил так дорого. И отложила его на потом. На лучший день ее настоящей жизни. И вот он, видимо, наступил. Ее лучший день.

И началась другая жизнь… Дай Бог, она настоящая. Сейчас я допишу этот пост, умоюсь от слёз и распечатаю дочке Принцессу. Пусть она таскает ее за волосы, испачкает платье, потеряет корону. Зато она успеет. Пожить настоящей жизнью уже сегодня.

Настоящая жизнь — та, в которой много радости. Только радость не надо ждать. Ее надо создавать самим. Никаких синдромов отложенной жизни у моих детей не будет. Потому что каждый день их настоящей жизни будет лучшим.

Давайте вместе этому учиться — жить сегодня.

Доброта — це те, що може почути глухий і побачити сліпий. /Марк Твен/

Добрий знаходить на землі рай для себе, злий уже тут смакує своє пекло.  /Г. Гейне/

Доброта і скромність — ось дві риси, які ніколи не повинні втомлювати людину. /Роберт Льюїс Стівенсон/

Найбільше задоволення, яке тільки може відчувати чесна людина, це — доставляти задоволення своїм друзям.

/Вольтер/

Бути добрим дуже легко, бути справедливим — ось що важко. /В.Гюго/

Багатьох доводиться поважати не за те, що вони творять добро, а за те, що не приносять зла. /К. Гельвецій/

Джерело: http://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-dobro/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Три речі ніколи не повертаються назад:

Час, слово, можливість…

Три речі не варто втрачати:
Терпимість, надію, честь…

Три речі в житті найбільш цінні:
Любов, переконання, дружба…

Три речі в житті ніколи ненадійні:
Влада, удача, багатство…

Три речі характеризують людину:
Робота, чесність, досягнення…

Три речі руйнують людину:
Вино, гордість, злість…

Бажаю Всім ніколи не втрачати те, що Вам найдорожче…
 

Людина починається з добра

Людина починається з добра,
Із ласки і великої любові.
Із батьківської хати і двора,
З поваги, що звучить у кожнім слові.

Людина починається з добра,
З уміння співчувати, захистити.
Це зрозуміти всім давно пора,
Бо ми прийшли у світ добро творити.

Людина починається з добра,
Із світла, що серця переповняє.
Ця істина, як світ, така стара,
А й досі на добро нас надихає.

 2000                Надія Красоткіна                                                                              

                                                           ОДНА З НАЙКРАЩИХ ПРИТЧ ЦАРЯ СОЛОМОНА

       Соломон, цар Ізраїлевий, промовив близько 3000 притч, які увійшли у 31 розділ Книги притч Соломонових. Він не просив Бога дати йому славу чи багатство, лише “мудрість і знання”, щоб “правити цим народом… великим”. У відповідь Господь дав йому те, що просив, та ще “серце… розумне”. (2 Пар. 1:10—12; 3 Цар. 3:12; 4:30, 31).
       Це, мабуть, одна з найкращих притч царя Соломона, де зібрана вся мудрість світу.

       Коли цар Соломон спустився з гори, після зустрічі сходу сонця, люди, які зібралися біля підніжжя сказали:
– Ти джерело натхнення для нас. Твої слова лікують серця. А мудрість твоя просвітлює розум. Ми жадаємо слухати тебе. Скажи нам: хто ми?
Він посміхнувся і сказав:
– Ви – світло світу. Ви – зірки. Ви – храм істини. У кожному з вас Всесвіт. Помістіть розум у серце, запитуйте своє серце, слухайте через свою любов. Блаженні знають мову Господа.
– У чому сенс життя?
– Життя – це шлях, мета і нагорода. Життя – це танець Любові. Ваше призначення – розквітнути. БУТИ – це великий дар миру. Ваше життя – історія Всесвіту. І тому життя прекрасніше за всі теорії. Ставтеся до життя, як до свята, бо життя цінне саме по собі. Життя складається з теперішнього. А сенс теперішнього – бути в ньому.
– Чому нещастя переслідують нас?
– Що сіяли, то і збираєте. Нещастя – це ваш вибір. Бідність – творіння людське. А гіркота – це плід невігластва. Звинувачуючи, втрачаєте силу, а жадаючи, розсіюється щастя. Прокиньтеся, бо жебрак той, хто не усвідомлює себе. А ті, хто не знайшли всередині Царство Боже – бездомні. Бідним стає той, хто даремно витрачає час. Не перетворюйте життя в животіння. Не дозволяйте натовпу погубити вашу душу. Хай не буде багатство вашим прокляттям.
– Як подолати нещастя?
– Не засуджуйте себе. Бо ви божественні. Не порівнюйте і не розділяйте. За все дякуйте. Радійте, бо радість творить чудеса. Любіть себе, бо люблячих себе люблять усі. Благословляйте небезпеки, бо сміливі знаходять блаженство. Моліться в радості – і нещастя обійде вас. Моліться, але не торгуйтеся з Богом. І знайте, похвала – найкраща молитва, а щастя – найкраща їжа для душі.
– Який шлях до щастя?
– Щасливі люблячі, щасливі дякуючі. Щасливі умиротворені. Щасливі знайшли рай в собі. Щасливі дарують в радості і щасливі приймаючі дари з радістю. Щасливі шукаючі. Щасливі пробуджені. Щасливі слухаючі голос Бога. Щасливі виконуючі своє призначення. Щасливі, які пізнали Єдність. Щасливі, які відчули смак богоспоглядання. Щасливі перебуваючі в гармонії. Щасливі, які зрозуміли красу світу. Щасливі, які відкрилися Сонцю. Щасливі текучі, як ріки. Щасливі готові прийняти щастя. Щасливі мудрі. Щасливі, які усвідомили себе. Щасливі, які полюбили себе. Щасливі вихваляючі життя. Щасливі споглядаючі. Щасливі вільні. Щасливі, які прощають.
– У чому секрет достатку?
– Життя ваше – найбільша коштовність в скарбниці Бога. А Бог – коштовність серця людського. Багатство всередині вас невичерпне, а достаток навколо вас безмежний. Світ досить багатий, щоб кожен став багатим. Тому чим більше даєте, тим більше отримуєте. Щастя стоїть біля порога вашого будинку. Відкрийтесь достатку. І перетворюйте все в золото життя. Блаженні, що знайшли скарби в собі.
– Як жити в світі?
– Пийте з кожної миті життя, бо непрожите життя породжує печалі. І знайте, що всередині, то і зовні. Морок світу – від мороку в серці. Щастя – це схід Сонця. Богоспоглядання – це розчинення в світі. Просвітлення – це сяйво тисячі сонць. Блаженні спраглі світла.
– Як знайти гармонію?
– Живіть просто. Не приносьте нікому шкоди. Не заздріть. Нехай сумніви очищають, а не приносять безсилля. Присвятіть життя прекрасному. Творіть заради творчості, а не заради визнання. Ставтеся до ближніх, як до одкровень. Перетворіть минуле, забувши його. Приносьте в світ нове. Наповніть тіло любов’ю. Станьте енергією любові, бо любов все одухотворяє. Де любов – там Бог.
– Як досягти досконалості життя?
– Щасливий перетворює багатьох. Нещасні залишаються рабами, бо щастя любить свободу. Воістину, радість там, де Свобода. Осягайте мистецтво щастя. Відкрийтесь світу і світ відкриється вам. Відмовившись від протистояння, ви стаєте владикою.
І, подивившись на всіх з любов’ю, він додав: – Але багато чого ще вам відкриє мовчання …

   Тільки будьте Собою! 

1. Я люблю тебе.
2. Я пишаюсь тобою.
3. Вибач мені.
4. Я пробачаю тобі.
5. Я слухаю тебе.
6. Це твоя відповідальність.
7. Ти зможеш це зробити.

Навіть, якщо дитині 30 років.                                  

 Одного разу жінці приснився сон, що за прилавком крамниці стояв Господь Бог.
- Господи! Це Ти? – вигукнула вона з радістю.
- Так, це Я, - відповів Бог.
- А що у Тебе можна купити? - запитала жінка.
- У мене можна купити все, - пролунала відповідь.
Ледве вірячи тому, що чує, жінка вирішила попросити усе найкраще, чого тільки може бажати людська душа.
- У такому разі, я хочу умиротвореності думки, і любові, і щастя, і мудрості, і свободи від страху, – казала вона, а потім, ніби трохи поміркувавши, додала:
– Не лише для мене, для кожного на землі.
Бог доброзичливо посміхнувся і пішов у підсобне приміщення за замовленим товаром. Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою.
- І це все?! - вигукнула здивована і розчарована жінка.
- Так, це все, - відповів Бог. – Хіба ти не знала, що в моєму магазині продається тільки насіння? Решту треба виростити, виплекати щоденною працею.

      Ця боротьба відбувається всередині людини. І хто з них переможе, такою, власне, буде і людина. Але добро і зло – це? перш за все? дії людини. Та, не знаючи,що таке зло,ми б не пізнали того добра.

      Недарма англійський письменник і філософ писав: «Для яскравого світла необхідно наявність темряви».  З цим твердженням я повністю згідна,адже лише повністю спустошившись ми розуміємо, що таке істинне щастя.

    Боротьба добра і зла чи не одна з основних тем у світовій та українській літературах. Цю битву нам представляли ще змалечку у казках. У світовій літературі можна згадати твір «Льодова Королева».

      Герда, яка уособлює теплоту і світло, прагне розтопити холодне серце Кая. А з української літератури гріх не згадати твір Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Втіленнями зла виступають перед нами Кайдашиха і Мотря. Жадібність,егоїзм,темнота і бездуховність цих жінок призводять до ганебних наслідків, роблять їх не тільки смішними, а й навіть страшними. Протидією їм виступає Мелашка, добра та спокійна дівчина. Але й у неї не вистачило сили боротися і вона, зрештою, уподібнилася Мотрі з Кайдашихою.

     Часто у творах ми спостерігаємо перемогу добра над злом. Але чи так це є у дійсності? Можна згадати легенду-притчу про старого індійця: «Старий індієць одного разу сказав синові :

- У людині живе два вовки: Добро і Зло

- Який же сильніший, який перемагає?

Мудрий індієць відповів: «Той, якого ти годуєш!»

     На жаль, на сьогоднішній день, зло сите та товсте, а добро ледь тримається на ногах.  На мою думку, справа в тому, що добром жити важче. Адже життя - це суцільна дорога випробувань, яку можна пройти лише знаючи потаємні стежки. Ці стежки ( козирі), знає на жаль зло. Тому перевага, звісно, на стороні сильнішого…

       Всі хочуть добра. А чи вони самі можуть його дати? Я вважаю,що ми повинні ставитися так, як хочемо, щоб вони ставилися до нас. Не дарма про це згадував син Божий під час однієї із своїх проповідей.

       Отже, як бачимо, перемога добра залежить від нас, від наших дій. Та , нам слід змінитися самим. Адже , змінивши себе, ми змінимо світ.

                                                                                                                                      Ліля Левицька

(школа професійної журналістики)