Школо моя,  рідна школо,

  Казка тепла й доброти.

  Стежка від тебе хрещата,

  В'ється  в далекі світи.

-   1947 -  1952   роки - Буланий  Петро Семенович,  вчитель  української  мови  та  літератури;

-   1952- 1958  роки - Кирницький  Петро Павлович,  вчитель  історії;

-   1958-1982  роки -  Дорошенко Ілля Прохорович, вчитель історії ;

-   1982 - 2001 роки  - Боднар Лідія Василівна,  вчитель   математики.

-   2001-2017 роки – Желєзняк Людмила Дмитрівна, вчитель англійської мови. 

-   з 2017 року - Колесник Лілія Федорівна, вчитель української мови та літератури

        Директори  семирічної/восьмирічної школи:

-   1947 – 1953 роки - Ткаченко  Фока  Костянтинович;          

-   1953 - 1956  роки   Бажанюк Ганна Василівна - вчитель української  мови і літератури;

-   1956-1957 – Дорошенко Ілля Прохорович , вчитель історії;

-   1958-1968 -  Ткачук  Дмитро  Степанович – вчитель  української  мови і літератури;

-   1968- 1986 роки - Зайцев  Василь Семенович  - вчитель  історії,

-   1986-1987  н.р. - Єфіменко Надія Антонівна  - вчитель  біології.

          З  30.06.2022 року заклад перейменовано в комунальний заклад «Дивізійський ліцей» Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області» (рішення Дивізійської сільської ради від 30.06.2022  р. № 458- VIII)  по теперішній час.

        Навчальний заклад має розвинену матеріально-технічну базу: 20 навчальних кабінетів; методичний кабінет, переобладнаний в 2013 р.;  два навчальних комп'ютерних класи ( для початкової, для середньої та старшої шкіл, в яких встановлено 15 нових комп’ютерів). Всього в школі  34  комп’ютери.  В 2013 р. проведений Інтернет «BELNET»,   встановлено пристрій  Wi-Fi  Роутер, який діє в радіусі   50 м. Є бібліотека  та читальний зал на 20 місць, спортивний і гімнастичний  зали, актова зала на  170 місць, медичний кабінет,  їдальня  на 150 місць; шкільний автобус для підвозу учнів с.Безім’янка  та с.Дивізія-1. 

        У 2011 році участь у Польсько-Українському проекті «Лідери освітніх змін».        

20.09. 2017 р.  Районний семінар  керівників шкіл, заступників з НВР, голів сільських рад  на базі  КЗ "Дивізійська ЗОШ І-ІІІ ступенів.  Гості в шкільному краєзнавчому музеї.

1985  р.        Будівництво нової середньої школи 

   1979 р. Дорошенко Ілля Прохорович, директор школи.     1985 р.  Боднар Лідія Василівна, директор школи. 

                                                     Авторські вірші Бабич Наталії Іллівни

                                                                                       І які б в душі моїй       

                                                                                        не відбувались злами...

                                                               Я вірю!

                                                                                     Я надіюсь! Я молюсь!

     Бабич  Наталя  Іллівна  працювала  в  Дивізійській  загальноосвітній  школі  І-ІІІ  ступенів  з  1979  р. протягом 32 років.  За  цей період  зарекомендувала  себе  дисциплінованим,  працелюбним  та  творчим  працівником,  відданим  школі  і  дітям. Викладала українську мову та літературу, основи здоров’я.

     Маючи  поетичні  здібності, Наталія Іллівна розвивала  творчі здібності та таланти,  особливе  сприйняття  та  бачення  навколишньої  діяльності  в  своїх  учнях. Серед   її  вихованців  -   лауреати  районного та обласного етапів Всеукраїнського  конкурсу  «Чисті роси». Сама  Наталія  Іллівна  була лауреатом  обласного   конкурсу  «Чисті роси»  в номінацій «Читці».

      Статті та вірші Наталії Іллівни друкувалися   на  сторінках  районної  газети  «Татарбунарський  вісник».

    Цілеспрямована,  добросовісна  у  виконанні  службових  обов’язків,   робила  свій  особистий внесок  у  життя  колективу. І зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Наталія Іллівна займає активну життєву позицію, є депутатом  сільської ради, продовжує писати вірші та цікавиться життям рідної школи.

Церква Святого Михайла

Церква мого села –

Найрідніша домівка моя...

Коли в серці  моєму тягар,

Піду помолюсь під вівтар.

Там зустрінуся зі святими,

Помолюсь, щоб гріхи відпустили.

Буде молитва моя непроста,

Прийму в серце Ісуса Христа.

Розділю я муки Ісуса,

Відверну всілякі спокуси.

Поділюся з ним болем своїм

І легше стане на серці моїм.

Зерна духовності

Духовність... Таке загадкове поняття...

Осмислення дій, вчинків, цілого життя.

Це якісна характеристика свідомості людини

У час важкий, сумний і погожої днини.

Це слово похідне від слова “дух”, “душа”

В ньому неабиякий зміст і краса.

Його промовляємо стиха, особливо.

Воно звучить піднесено і багатьом на диво.

Зміст приховує і щось прекрасне і величне,

Воно одноразово і милозвучне, і таємниче.

“Дух”, “душа” – це філософські критерії.

Людям з духовністю завжди відкриті двері.

Були часи, коли про духовність забували,

Бо наслідків ми не передбачали

Дійшли до занепаду моралі, до біди

Тож маємо відроджувати найкоштовніші скарби.

Сам час вимагає духовності відродження.

Хіба задовольняє нас молодих поводження?

Щоб дати суспільству повноцінну особистість

Треба виховувати найкращі почуття, привітність.

Пора настала розбудити черстві душі людей

Відбірні зерна духовності засіяти в душі дітей

Така робота клопітна, нелегка, непроста,

Щоб віддячили нам щирістю, любов’ю, вірою в Христа.

День народження храму  Святого Михайла 

190 літ величаво стоїть храм божий.

Привертають увагу блискучі куполи.

Перед ним зупинись, перехожий,

Прозрівши ми очима подивись.

Так довго він чекає на тебе.

Серцем і душою повернись.

Майже два століття дзвонами кличе до себе.

Прийди в храм божий, помолись.

В селі немає кращої будови,

Церква птахом злітає над селом.

Сьогодні вона прибралась у обнови

Поклонися, прихилися до неї чолом.

Церква наша, мов лебідка біленька,

Джерело милосердя, любові, добра.

Йдіть на поклик і дорослі, і діти маленькі.

Божу благодать всім подарує вона.

Так хороше молитись Богу в ній,

І, вслухаючись в молитви Сергія отця,

Створи храм божий у душі своїй.

“І його же (божому) царствію не буде кінця”.

Красива людина!

Красива людина... Яка вона?

В ній поєднана зовнішня і внутрішня краса.

Зовнішню красу так легко помічати,

А внутрішню, як загадку слід розгадати.

Справді красива людина... Яка ж вона?

У неї чуйне серце, щира відкрита душа.

Її скарби – багатий внутрішній світ.

Вона може захистити від горя і бід.

Завжди допоможе у важку хвилину:

Заспокоїть дорослого, втішить дитину.

В ній скрита неабияка сила!

Ось в чому вона красива!

Ця людина настрій може підняти,

Надії, впевненості надати,

Відновити втрачені сили,

Просто зробити людину щасливою.

Її енергія б’є джерелом,

У всьому вона йде напролом.

Може надихнути на добрі справи

Просто так, не заради слави.

Лід холодних сердець здатна розтопити.

Від цього тепліше стане жити.

Навіки викоріниться зло.

На Землі пануватиме тільки добро.

МАТУСІ

Мамо! Матусенько! Мамочко! Ненько!

Квіти для тебе зберу я, рідненька.

Довго , так довго тебе виглядаю...

Де ти? Звідкіль виглядати? Не знаю...

Я на могилу до тебе прийду,

Сили в собі величезні знайду.

І на одинці з тобою посиджу,

Тихо в задумі про все розкажу.

Мамочко рідна, устань, подивися:

(Знаю, ночами мені тільки снишся).

Тобі квітів принесла із свого садочку.

Мамочко рідна, це я - твоя дочка.

Самої кращої весняної днини

Грудьми припаду до сирої могили.

За спокій твій помолюся Богу,

Перехрестившись, вийду і піду на дорогу.

Переді мною постає часто твій образ й хода.

Мамо, ти для мене завжди молода.

Рану втрати ніяк не згоїти.

В пам’яті і серці, мамо, будеш жити.

ТАТУСЕВІ

Тату, татусенько, таточко, тату,

Яку збудували для тебе ми хату?

Твоя була нова, гарна, тепленька.

Нічого не вернеш, татусю рідненький...

У пам’яті держу так довго, донині,

Той день, коли ти лежав у тій домовині.

Таким ти тоді був ще молодим і вродливим,

Навіть, татусю, не встиг бути сивим.

Не передати словами нашої втрати

Що душа твоя є десь, - так краще вважати.

Так важко без тебе, і досі сумуєм,

Завжди пам’ятаєм, жаль, що не чуєш.

Так було добре: зустрічав ти і ненька...

Любив усіх, жалів, дорогенький.

Засвічу свічку за упокій

І Богу молитимусь, рідненький ти мій.

Твій розум і вдача у внуках твоїх,

Так часто і ніжно голубив ти їх.

На тебе твої два онуки похожі...

Хай ангел-хранитель стоїть на сторожі.

На світі недаром, татусю, прожив:

Будинок для сина свій залишив.

Для доньки новий допоміг збудувати,

А собі вибрав холодну , сирую хату.

Найдорожчій  людині на землі

(присвячується вчителю – Єфіменко Л.С.)

Чарівну, з довгою русою косою,

Ту, що полонила всіх красою,

Не забути, ніколи нам Вас не забути,

Безсилі ми: років тих не вернути.

Впевнено, тихо і легкою ходою

Ви в клас заходили, запам’ятали вас такою.

І нас, і дітей наших виховували, навчали,

На першому уроці малюнки на пам’ять дарували.

Ви навчили всіх природу любити,

Рослин і тварин розуміти.

Щоденно відкривали нове перед нами,

Ми не хотіли розлучатися з Вами.

І які б у вас не були турботи,

Ви не боялись ніякої роботи.

У всьому ми радилися з вами

Ви були близькою, ви були як мама.

                   ХХХ

Можливо Всевишній так велів,

Мені дуже повезло на вчителів.

Нехай же квітне, повниться педагогічна нива,

Щоб учительська родина була здорова і щаслива.

                                                                                                 2010 рік

Робота  Журавльової (Кушніренко) Тетяни Сергіївни

 на туристсько-краєзнавчу конференцію

 “Скарбнички мого краю – Одещини-неньки”

(секція: “Художники Одещини”)

Художня творчість мого дідуся,

Кушніренка Олександра Васильовича

(село Дивізія, Татарбунарського району)

В народі кажуть : краса врятує світ.

                “Прекрасне доступне майже кожній людині

                Але ні перед ким воно не розкривається так повно, як перед художником.

Твори художників дають можливість побачити, як кожен із митців по своєму розуміє,

відчуває красу.”                                                                   

                                                                                                                                                (Ю.Белічко)

                                                     Своєму дідусеві,                          

                                                   Кушніренко Олександру Васильовичу.

                                                                                                                           Присвячую!

Я пишаюсь своїм дідусем,

Неповторним він був митцем.

В педіні на худ графі освіту здобув,

Талановитим, художником від Бога був.

Так багато людей в селі дідуся поважало.

Він за життя своє картин створив немало.

Серед них портрети і пейзажі

Красуються в домашнім вернісажі.

Привертають увагу дорослого і дитини

Дорогі мені дідусеві картини.

Милує око влітку й взимку

Репродукція картини Перова “Мисливці на відпочинку”

Душі його тепло в мою душу проникло

Через репродукцію картини  Куїнджі “Місячне світло”.

Яскрава завжди вночі і вдень

Репродукція картини Брюлова “Венеціанський полудень”.

Найбільше до вподоби мені саме ця картина.

В процесі праці на ній зображена дівчина.

Дівчина ця – з Венеції італьянка,

Невимовна красуня, смуглянка.

Гроно винограду зірвати бажає

Замилування красою природи її одоліває.

Створіння природи їй жаль зруйнувати,

Пропадає бажання ягід скуштувати.

В саду дівчинонька однісінька-одна,

До прозорого грону тягнеться вона.

Така днина зображена погожа.

Казав дідусь, що я з венеціаночкою схожа.

Погляньте, яка прекрасна ось оця картина!

На ній зображена Альонушка-дівчина.

В спілкуванні з природою зображена вона.

І,  відпочивши, ніби хоче до нас зійти з полотна.

Просять картини до музею віддати.

“Це пам’ять про сина”, - каже прабабуся, його мати.

Нехай же, бабцю, люди побачуть творчість його,

І добрим словом ще раз згадають дідуся мого.

Незгладимий слід роботи дідуся в душах лишають,

Подяку і шану односельці дідусеві складають.

Славу про нього через віки пронесем,

Хай пам’ять світла про нього вічно живе.

                                             Скарбницею рідного краю

                                         Творчість дідуся свого вважаю

План роботи

 І    Вступ.

      У домашньому музеї. Незвичайне спілкування.

ІІ   Основна частина

1.     Сторінками біографії та життєвого шляху дідуся.

2.     Любов до художнього мистецтва.

3.     Творчій шлях дідуся.

4.     Найкращі роботи митця:

а)  репродукція картини Перова “Мисливці на відпочинку”;

б)  репродукція картини Куїнджі “Місячне світло”;

в)  репродукція картини Брюлова “Венеціанський полудень”;

г)  картина “Альонушка”.

ІІІ  Заключна частина

      Наслідування дідуся. Моя творчість:

           а) художня творчість;

           б) літературна творчість.

           Заходжу до найкращої кімнати свого помешкання. Погляд зупиняється на портреті дідуся, який розміщений на столі. Біля портрета завжди багато квітів. На стінах картини дідуся. Вони так прикрашають кімнату, і вона стає подібною до невеличкого музею.

           З портрета дідусь дивиться на мене. Такий вродливий, молодий. Вдивляюся в погляд дідуся: чорні виразні очі під густими темними бровами, здається от от кліпнуть, заблищать, і дідусь посміхнеться до мене, заговорить... На душі стає тепло, затишно.

           Переводжу погляд на картини. Вони такі яскраві. Вміло зображені на них і природа, і персонажі, здаються справжніми, що ніби зараз зійдуть з полотна до кімнати і кожен розповість про себе, про свого творця.

           Мій дідусь, Кушніренко Олександр Васильович, народився 11 лютого 1947 року в сім’ї колгоспників. Його мати, моя прабабуся,  працювала дояркою , була однією з кращих, передових доярок колгоспу “Україна”. Батько, мій прадіду, працював столяром, був дуже умілим майстром. З допомогою родичів , односельців батьки дідуся побудували собі хатину, а вікна й двері, підлога – дідусева робота.

           Їхній син Олександр, мій дідусь, ріс розумною чуйною дитиною. Завжди і у всьому допомагав батькам як удома, так і на роботі.

          Охоче і успішно навчався у школі і закінчив її у 1964 році. Того ж  року вступив до Одеського педагогічного інституту імені Ушинського на художньо-графічний факультет. Навчаючись у Вузі показав неабиякі здібності до навчання.

          Після закінчення інституту працював вчителем в Дивізійській ЗОШ, викладаючи предмети : малювання, креслення, трудове навчання.

         Трохи пізніше працював художником у колгоспі “Україна”.

         У 1966 році мій дідусь, Олександр Васильович одружився з бабусею Ларисою Йосипівною Зільковою, яка працювала секретарем партійної організації колгоспу “Україна”.

         У 1967 році у них народився син Олег – мій дядько, а через дев’ять років – 1976 році – народилась дівчинка – моя мама. Діти дідуся повиростали і одружилися.

 У сім’ї сина Олега, мого дядька, народилась донька Аліна. А в сім’ї доньки Ганни, моєї мами народились дві донечки : Альонушка і Тетянка. Тетяна – це я.

           Дідусь дуже любив малювати. Довго просиджував у своїй майстерні, створюючи різні полотна. В нього все виходило найкраще.

          Скільки знань уміння, старанності, наполегливості треба було прикласти, щоб створити такі прекрасні роботи!

          Ми з сестричкою часто приходили до дідуся і годинами просиджували у його майстерні. А дідусь все малював і малював, створюючи все нові і нові роботи. Вміло підбираючи фарби, створював художній образ.

         Серед робіт дідуся переважають портрети.

         Найскладнішим, але популярним жанром в образотворчому мистецтві являється саме портрет. Що потребує неабиякого вміння, таланту, щоб створити і розкрити образ.

         Що ж таке портрет?

         Якщо бачиш, що з картини

         Будь-хто дивиться на нас:

         Дідусь літній, жінка чи дівчина,

         Чи молодий юнак-кадет,

         Обов’язково ця картина

         Називається портрет.

         Художник не просто має відтворити риси портретної особи, а й розкрити її внутрішній світ, передати характер, підкреслити соціальний стан, ознаки часу, у якому вона жила

         Часто художник розміщує модель в інтер’єрі, то додає певні предмети або речі, що увиразнюють образ. Під час створення образу конкретної людини з індивідуальними рисами, варто зважити на деякі загальноприйняті закони.

         Жіночі, чоловічі, дитячі образи мають певні визначальні особливості. У рисах чоловіка завжди проглядається сила, мужність, а у рисах жінки – ніжність, лагідність, у рисах дитини – щирість, наївність, грайливість.

         Індивідуальність моделі увиразнюється особливостями її зовнішнього вигляду (форма носа, розріз очей, колір волосся, постава, одяг, характерні жести).

         Доповнюють образ предмети, які оточують особу. За ними ми складаємо власне враження про створений образ, про його уподобання.

         Художникам-портретистам властиве вміння розглядіти в портретному образі індивідуальність і передати це в зображенні.

        В колекції картин дідуся найбільшу увагу чоловіків привертає   репродукція картини Перова “Мисливці на відпочинку”. З такою точністю передані образи трьох мисливців, що робота дідуся не поступає перед роботою знаменитого Перова.

        На тлі майже пустинного степу зображено три чоловічі образи – це мисливці. Після полювання вони сіли відпочити. Ліворуч, зовсім поруч з мисливцями,  стоїть кінь – вірний помічник у полюванні. Неподалік від коня видніється дуло однієї рушниці, а біля ніг – приклад іншої та мисливське приладдя.

           Це такі різні особистості. Їх характери розкриваються під час розмови, захоплюючої розповіді, яка зближує їх так, як і спільні інтереси. Жести рук допомагають ще більше розкрити внутрішній світ героїв. Зображення на картині дає зрозуміти, що місцевість дуже подібна до нашого краю.

          Ця робота являється улюбленою картиною мого дядька Олега, бо він – мисливець.

         Дуже цікавою роботою є репродукція картини Куїнджі “Місячне світло”, де на тлі старого саду, вночі під деревом, на лавці сидить молода жінка. Її постать освічена місячним світлом, дає змогу краще розгледіти цю загадкову особу, розкрити її внутрішній стан. Тонкі і виразні риси обличчя та статури підкреслюють молодість та вроду. А внутрішній стан показує, що героїня чимось занепокоєна, сумує. Її погляд спрямований в нікуди, вона перед собою нічого не бачить, думки перевантажили голову. Хочеться підійти, розпитати, краще зрозуміти, що твориться в неї на душі. Якщо потребує допомоги, допомогти, порадити, розрадити душу, заспокоїти. Сама природа співчуває героїні. Навіть гілочки прихилились до її руки, що застигла на спинці лавки, і ніжно гладять, жаліючи.

           Ця робота – улюблена картина моєї мами. Вона казала мені, що дідусь в образі загадкової жінки, що осяяна світлом, зобразив її, коли вона була ще зовсім юною.

          Велике враження в  душі лишає репродукція картини Брюлова “Венеціанський полудень”, де на тлі зелені саду зображена дівчина – італійка з Венеції.

         Дуже вродлива, смаглява. Кожного полонить краса дівчини: і рис її обличчя, і краса засмаглого округлого тіла, і вишуканого одягу. Сонце, що світить в полудень, кидає своє проміння прямо і ще більше освічує героїню. Ласкаві промені торкаються частини обличчя, грудей, руки і дають змогу ще краще розгледіти красуню, роблять її ще помітнішою серед темної зелені саду.

         Дівчина зображена в процесі праці. Протягнута до гроно рука показує намір зірвати ягоди. А застиглий погляд на прозорих ягодах – замилування чудовим створінням природи, пропадає  бажання зірвати, знищити цю чудову красу.

        Це моя улюблена картина. Дідусь мені часто казав, що я схожа з його героїнею венеціанкою і вродлива така як вона.

        Особливою являється картина “Альонушка”. На ній зображена дівчина у спілкуванні з природою.  На тлі природи її образ стає ще більш виразним. Помітнішими здаються гарні риси її вроди, краси, статури. Дівчина великої душі. Це  відчувають і квіти, і тварини. Олень приблизився до неї відчуваючи захист. Свою любов до тварини дівчина показала у створенні віночка для улюбленої тваринки, який одягла йому на шию. Тепер олень став іншим – величавим, мужнім, здатним у любу хвилину прийти їй на допомогу. Вона так давно цього чекала.

        Скільки натхнення, сумління покладено майстром у створенні роботи, що її герої здаються живими. Здається  от-от зійдуть з полотна і стануть поруч.

        Ця робота – улюблена картина моєї сестрички Альонушки. Дідусь казав, що він малював мою сестричку.

        Ми - онуки і діти, і вся родина, односельці любим і поважаємо дідуся донині. В ньому билося серце талановитого митця.

        2005 року 7 липня воно пересталося битися.

Візитна картка

Мене зовуть - Тетянка

Я – дівчинка смуглянка.

З карими очима,

З косима за плечима.

1997 року, в травні на світ з’явилась,

Під знаком тільця народилась.

На досягнення мети маю впертість,

Силу волі і душі відвертість.

Майже “на відмінно” навчаюся я,

Задоволена мною вся наша сім’я.

В усьому матусі своїй помагаю,

Мию посуд, підмітаю.

Вмію гарно співати, малювати,

Вірші складати і декламувати.

А як танець затанцюю,

То багатьох здивую.

Ось яка я активістка,

 В майбутньому -  журналістка.

Але завжди пам’ятатиму:

Сумлінно вчитимусь, ні на що не зважатиму.

Моя вулиця

На вулиці імені А.Дротенка живу я.

Вона найкраща, бо вона моя.

Ім’я воїна- афганця носить вона .

Для вулиці – це найпочесніше звання.

На ній будинок, де Анатолій жив розташовано.

На ньому меморіальну дошку встановлено.

Тут Анатолій з родиною проживав.

В рідній школі навчався, трудився, усіх поважав.

В будинку на вулиці на нього матуся весь вік чекала.

Та по сусідству дівчина-красуня таємно кохала.

Виконуючи завдання, юнак загинув на чужій землі.

Подвиг його пам’ятатимуть і, дорослі й малі.

На вулиці чисто і квітів багато

Милуєшся ними - і на душі свято,

На ній живуть колгоспники, лікарі, вчителі.

Вони – найбільше багатство її.

Моя яблунька

У моєму садочку яблунька росте,

Така гарна  й молоденька, а вже цвіте.

Її цвіт опалий я в саду зберу,

Свою любу яблуньку я поллю.

Отакого деревця ні в кого нема,

Доглядаю яблуньку я сама.

Уродились яблунь червоненькі,

Соковиті плоди, рум’яненькі.

А я спілих яблучок соберу,

До рідної хатини принесу.

Пригощу сестричку, матінку, татуся,

Смакуватиме яблучками родина вся.

                                                                                           2009 рік