НЕ ЗГАСНЕ СВІЧА ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ
27 лист. 2022
Щорічно в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять загиблих від Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. Багатовікова історія українського народу – це літопис життя народу, на долю якого випало багато лиха.
Щорічно в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять загиблих від Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. Їх жертвами стали мільйони українців.
Викачування продовольства в період запровадження продрозкладки та політики «червоного терору», примушення до покори бунтівного волелюбного люду, виснажило запаси українців. Масовий голод у південних регіонах України тривав до літа 1923 року. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук оцінює втрати українців від надсмертності у 1921–1923 роках на рівні понад 935 тисяч осіб. 40% із них – діти до 14 років.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. Наслідок - руйнування системи сільського господарства і сіл, спричинене примусовою колективізацією. Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна.
За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. чоловік. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.
Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючих виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.
Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.
Причиною голоду 1946–1947 років стала сукупність факторів: посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства з США в межах ленд-лізу, а також показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.
"Колгоспам поставили нереальне завдання – зібрати й відправити з України до Москви понад 360 мільйонів пудів зерна. Щоб виконати цей план, колгоспи збирали запаси з приватних селянських господарств. За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень надсмертність в Україні у цей період перевищила 700 тисяч осіб, понад чверть жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946–1947 років досі живі".
Ніколи не пробачимо радянському кровожерливому режиму смерті мільйонів українців